Повстанці з околиць села Макіївка на Черкащині, початок 1920‑х. У нижньому ряді другий праворуч сидить отаман Чорний Ворон. Ліворуч від нього, тримається за кобуру, отаман Яблунька. Стоїть крайній ліворуч Трохим Новохатько, помічник Чорного Ворона. Крайній праворуч — помічник Яблуньки — Іван Селезень
Макіївська січ боролася з більшовиками в околицях села Макіївка Смілянського району Черкаської області у 1920–1924-х. Про її історію розповідає місцевий дослідник Валентин Хижняк, 67 років.
— У 1960-х ті околиці називали Махновським краєм. Коли секретар райкому збирався у Макіївку, так і говорив: “Я поїхав на Махновщину”. Пригадую, як десь тоді до нас приїхав чиновник із Москви. Розшукував могилу командира червоноармійського загону, якого вбили повстанці. За його описами я знайшов те місце у колгоспному саду. Але вдома наказали: нікому не показуй, нехай там буде закопаний, як собака.
Чоловік нашої сусідки баби Антоніни був повстанцем. Малим розпитував її, де зброя діда Семена. Врешті-решт зізналася, що закопана на городі біля абрикоса. Я взяв прут із дротини й одразу натрапив на боєприпаси. Гвинтівка згнила, а ось деякі патрони 1905–1911 років навіть не поіржавіли.
Якось із дідом Михайлом Новохатьком їздили підводою у ліс. Під поваленим сухостоєм дуба помітив скелет. Поряд лежала іржава гвинтівка. Гукнув діда. Він побачив то і застиг на місці. Потім зняв кашкета й схилив голову. Кістки ми поховали, але до вечора дід не промовив ані слова. Коли їхали додому, сказав, що всі, хто поховані в лісі, це його товариші.
Розрізнені повстанські загони об’єдналися в макіївських лісах восени 1920 року. Одним із лідерів був отаман Зінько із сусіднього села Самгородок. Про те, що його доля складеться непросто, було зрозуміло від народження — родився обвитий пуповиною через плечі, наче портупеєю. Бабка-повитуха вражено охнула: “Це буде або велика людина, або великий бандит”. Зінько промишляв на залізниці, що проходить через наші ліси. Міг пограбувати багатого і роздати все його добро бідним. Коли бував удома, збирав у себе однодумців. Посилав дружину до них з паролем: “Позичте півлітри горілки, матері ногу від судоми розтерти”. Одного разу його арештували енкаведисти. Виявилося, що слідчий свого часу мав справу з отаманом, і той наказав відпустити його живим. Тож сфабрикував справу, щоб повстанця звільнили.
Восени 1924 року влада в цих краях остаточно вийшла з-під контролю більшовиків. Під Уманню якраз перебувала кінна армія Семена Будьонного. Одну бригаду скерували до Макіївки. Поширили чутки, що солдатам дали розпорядження не вступати у бій з повстанцями. Це підтвердив і взятий “язик”. Але то була спеціально спланована дезінформація. Отаман Зінько все зрозумів. Заставив боронами поле між Самгородком і Ташликом. Коли побачив будьонівців, вискочив перед ними на іншій стороні поля. Доки коні тупцювали на боронах, помчав у Макіївку попередити побратимів про наступ.
Повстанці якраз квартирували на найближчій до лісу вулиці. Пришивали жовто-блакитні лампаси на штани та китиці на шапки. “Червоні” увірвалися в село і почали палити хати. Жінки голосили, кричали діти. Будьонівці стратили багатьох непокірних жителів. Повстанців загнали у Грабський ліс. Але в хащах армійська кіннота не змогла розвернутися і почала виходити в район села Матусів. Повстанці кинулися за ними з пострілами, вбили півтора десятка. Більшовики вступили у бій і перемогли. Полонених вивезли у Лебедин та розстріляли. Макіївчани зібрали тіла убитих на полі. Своїх похоронили у селі, а чужих — на узліссі Грабського лісу. Дід Михайло залишився живим випадково — по дорозі до лісу заночував у молодиці на Зайвівці.
Його брат Трохим служив помічником в отамана Чорного Ворона — Івана Черноусова зі Звенигородщини. Того, про якого написав роман Василь Шкляр. В ту пору по селах часто їздили так звані продовольчі ешелони. Забирали в людей підводи й вивозили награбоване залізницею до Росії. На них нападали загони повстанців і повертали те людям. Макіївку також часто відвідували продовольчі загони. Але в нашу сторону направляли броньований поїзд. Одного разу воякам Чорного Ворона вдалося відбити одну платформу з гарматами. В бою поранили Трохима. Михайло перевіз брата у батьківську хату. Вранці поїхав на поле по снопи. А до Трохима навідалися Чорний Ворон і Зінько. Про це стало відомо більшовикам, вони оточили хату. Отамани відстрілювалися обома руками. Коли стало зрозуміло, що живими повстанців не візьмуть, хату підпалили. Зінько був невеличкого зросту, разом із ще одним бійцем та сином Трохима 9-річним Афанасієм втекли через вікно у коморі. Трохим загинув. Чорного Ворона тяжко поранили, більшовики забрали його підводою. Відтоді про отамана ніхто не чув.
Зінька здали, коли він вкотре повернувся додому. Знав, що по нього прийдуть, тому вдосвіта змусив дружину взяти дитину і вигнати гусей на став. Невдовзі їхню хату оточили більшовики. Відстрілювався, не хотів здаватися. Тоді нападники пробралися через стріху і з горища його тяжко поранили. Помер по дорозі в управління.
Я передивився архіви Служби безпеки. У всіх протоколах допитів стояло питання “Де зброя?”. Хтось відповів, що скидали у глибоку копанку в Макіївці. У квітні повстанців привезли сюди й змусили пірнати у холодну воду. Звичайно, нічого там не знайшли.
10 000 повстанців ховалися у лісах біля села Макіївка на Черкащині 1924 року. Виступали проти встановлення у краї радянської влади. Таку цифру називає місцевий дослідник Валентин Хижняк.
Віктору Януковичу домалювали свиняче рило
Макіївку заснував легендарний козак Мамай на початку ХVІІ ст., за переказами. За 100 років її спустошили татари. 1741-го тут залишилися не більш як 30 дворів. Та за 25 років їх було всемеро більше. Хати будували на горбах та вибалках. У середині ХІХ ст. кількість жителів зросла до 2,4 тис. осіб. В Макіївці запрацювали цегельне та черепичне виробництво. Відкрили церковноприходську школу.
Більшовики називали Макіївку “антирадянським кублом”. У 1930-х місцевий священик Мирон проводив у церкві молебень за зміцнення Української держави. Отець знав п’ять мов, віртуозно грав на роялі. Його з дружиною та п’ятьма дітьми заарештували і вивезли у Ярославську область, де й розстріляли. Рояль стояв у бібліотеці, як стіл, бо в селі більше ніхто не вмів ним користуватися. Церкву і цвинтар навколо неї закрили восени 1934 року. Скидати дзвін змусили двох місцевих чоловіків. Коли секретар райкому дав команду, дзвін полетів донизу. Переказують: щойно він гупнув об землю, чиновникові потягнуло назад руки і відібрало мову.
Торік, коли розпочався Євромайдан, у Макіївській школі хтось домалював на портреті тодішнього президента Віктора Януковича роги та свиняче рило. Таким його побачили представники обласної освіти, які приїхали в школу з перевіркою.
