— ”Стоїть кутя на покуті” — так приказувала баба, коли ми готували вечерю, а кутя була вже готова. Спочатку робили її лише з перловки і заправки, пізніше почали додавати мак, горіхи, ізюм, — розповідає 45-річна Тетяна Талапко з міста Золотоноша Черкаської області.
Для куті по-черкаськи бере чашку перлової крупи, насипає в каструлю і наливає дві чашки води. Має варитися близько 20 хв, поки не вбере воду.
— Маку, родзинок і горіхів беру приблизно по 200 грамів. Мак розтираю в макітрі або ступці товкачиком, — продовжує Тетяна Василівна. — На дошці товчу горіхи качалкою чи скляною пляшкою. Родзинки мию окропом. Для сиропу беру літр теплої кип’яченої води, вкидаю туди дві ложки цукру та одну — меду. Змішую все перед тим, як сідаємо за стіл. Каша має вичахнути.
Господиня подає кутю порційно: у тарілку кладе кілька ложок перловки, ложку маку, посипає родзинками та горіхами, а потім наливає заправку. У тарілці має бути каша з юшкою.
— Готую на сімох-вісьмох людей. Наїдається вся сім’я. За бажанням можна додавати інші сухофрукти: курагу, чорнослив, вишні. Тоді буде кисліший смак.
Полтавську кутю роблять із пшениці.
— Полтавські землі славляться своєю плодючістю. Тому пшениця обов’язкова. Кутю готую останні років 15 за рецептом баби. Вона знала традиції свят, ставилася до них дуже серйозно. Ніколи не їла куті, яку приготував хтось інший. У гості носила свою, — говорить полтавка 47-річна Ольга Мальченко.
У полтавську кутю кладе пшеницю, холодний мед, горіхи та трохи рису.
— Треба 300 грамів пшениці й 100 — рису. Крупи відварюю, охолоджую. Мед беру тільки холодний, тоді він не втрачає корисних якостей. Треба три ложки. Додаю в кашу. Сиплю жменю грецьких горіхів. Усе розмішую, — каже Ольга Владиславівна. — Також ллю відвар із груш чи яблук. Це додає пікантності.
Полтавську кутю подають холодною. Вважають, що цим показують повагу до зими.
— Баба їла її тільки дерев’яною ложкою, щоб зберегти “природний” смак. Меду не треба жаліти. Чим солодша кутя — тим багатшим для родини буде рік.
