Я довго думала, з чим же асоціюється для мене це слово. Що його може символізувати? В чудовому виступі поетки Віри Полозкової на TEDx я почула абсолютно неймовірне порівняння нашої самоцінності з глибоко захованим в нас скарбом. Так, це скарб, який по одному праву народження на планеті Земля, належить нам. Але в силу недосконалості нашого суспільства ми втрачаємо цей скарб щойно закінчується наше дитинство. Ми втрачаємо наш скарб – наш внутрішній компас, наш радар, наш навігатор і наш маяк, і пускаємось в далекий життєвий шлях, орієнтуючись вже не на себе, а на присвоєну нам ззовні ціну.
souldoctor.org.ua
За шумом зовнішніх подразників наша власна, божественна цінність поступово втрачає для нас значення. Нас вдається переконати, що ми це те, що говорять про нас. Нас переконують – неважливо, що ти думаєш про себе, важливо, що думаємо про тебе ми. І ми віримо. Наше Я розмивається і розчиняється в какофонії голосів, думок, суджень. Наше Я починає асоціюватися з нашим Его, а воно буде звірятися лише з самооцінкою.
Хоча насправді самооцінка пов’язана з ціною, з сумою чужих суджень про нас.
Самоцінність в свою чергу не корелюється жодними оцінками, вона є константою, зіркою, маяком, світло якого може ледь-ледь жевріти, загублене в тумані чиїхось думок про нас, але він ніколи не гасне. І, можливо, все завдання нашого життя, його вища мета полягає в тому, щоб повернутися до себе, прийти назад до свого маяка і до свого скарбу, прийти очищеним від білого шуму, який ми так довго про себе чули і помилково вважали своїм власним голосом.
Мені дуже допомогла відчути свою самоцінність Джулія Кемерон і її “Шлях митця”. Вона наче створила невидимий захист, магічну протиотруту, завдяки якій я перемогла страх писати те, що хочу, говорити від свого імені, бути собою і перестати боятися оцінок ззовні. І отой противний голос всередині, який говорив – “ой, та що ти там нового і унікального можеш написати, уже давно все писано-переписано мільйони разів”, завдяки Джулії поступово слабшав, поки не став комариним писком. А потім зник.
Тепер я точно знаю – ніхто, ніхто не може знати краще нас самих того, що ми принесли в цей світ. Про цей скарб знаємо лише ми двоє – я і божественний розум, який мене створив.
Олена Чернявська, психолог-консультант, допис у фейсбуку
