У Черкасах, на вул. Хрещатик, 251, перед вами постає справжній шедевр архітектурного мистецтва. Будинок був споруджений 1914 р. для міського Громадського банку за проектом знаного архітектора В.Городецького. Від липня 1957 р. до березня 1960-го тут, у редакції газет «Черкаська правда» та «Молодь Черкащини», працював публіцист і журналіст, геніальний український поет Василь Симоненко.
1998 р. в колишньому кабінеті В.Симоненка було відкрито його кімнату-музей. Зусиллями краєзнавців, особливо – п.Тетяни Кайдалової – створене унікальне місце, де, здається, збереглася духовна присутність поета -шістдесятника.
У дбайливо сформованій експозиції — особисті речі поета: книги, ручка, капелюх, плащ (їх передала Василева мама, Ганна Федорівна Щербань); його твори – оригінальні та в перекладах; спогади друзів та колег.
Охочі мають змогу також оглянути унікальний будинок, помилуватися чудовою архітектурою…
А справді – чи ще мають таку змогу? І коли мають, то чи надовго? Бо за якийся час можуть статися такі зміни, по яких про музей Симоненка можна буде хіба що сумно згадувати.
Нині в будинку бурхливо розвивається ресторанний бізнес. Зокрема – процвітає ресторан з «типово українською» назвою – «Nice 2 Meet You», тобто, даруйте за «просторєчіє» — «Приємно вас бачити». Реклама закладу — вельми промовиста як для Симоненкового краю – стверджує (циуємо мовою оригіналу): «Наш гость – это человек-космополит, человек мира».
Вочевидь, харчевні ведеться настільки «nice», що минулого року до власне закладу доточили ще й терасу, котра затулила і саму історичну будівлю, і меморіальну дошку із зображенням великого українця Василя Симоненка.
Та це ще не все. Виявляється, Симоненкове музейне поле, даруйте невеселий каламбур – перебуває взагалі поза правовим полем. Редакція «Черкаського краю» (колишньої «Черкаської правди») докладає надзусиль, аби обласна рада нарешті розпочала процес роздержавлення газети. Тоді, згідно з законом авторства Миколи Томенка, ухваленим свого часу Верховною Радою, приміщення буде передано в оренду колективові редакції, а отже, музей Симоненка уникне знищення. Та намагання журналістів зупинити поглинання неповторної споруди ласими рестораторами поки що безуспішні. Це, своєю чергою, переконливо свідчить про їхні (рестораторів) стійкі наміри загарбати — себто приватизувати — історичне ліве крило будинку.
Місцеві мешканці стверджують, що за гіперактивним ресторанним бізнесом нібито стоїть родина голови облдержадміністрації. Може, в неоголошеній війні проти Василя Симоненка лукаве черкаське чиновництво поки що перемагає саме тому?
Й чи не час у цій війні черкащанам як патріотам рідного краю та рідної країни стати з усією відвагою та впевненістю на бік свого земляка Василя Симоненка?
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
