Лівобережжя України не назвеш туристичним регіоном. І не тому, що там немає на що подивитись, а тому, що туристи туди не дуже їздять. Ще в більшій мірі це стосується окремих регіонів Лівобережжя, зокрема Лівобережної Черкащини. Але “Україна Інкогніта” доводить, що в Україні цікаво не лише на Галичині: “лівобережний Версаль” у Мойсівці (колись тут проводили найбільші бали та гульбища), похмура суперколоритна дерев’яна церква у Драбівцях (ніби перенесена із Прикарпаття), дерев’яний храм у Антипівці; козацький монастир на Красній горі (із шедевральним собором Григоровича-Барського), оригінальна архітектура повітового центру у Золотоноші (модернові адмінбудівлі, один із перших українських драмтеатрів, помпезний собор, синагога та ін.), оригінальний класицистичний храм у Гельмязові.
Отож, Мойсівка. Колись село належало родині Волховських, які звели цілий ансамбль будівель у романтичному стилі, які називали “Українським Версалем”. В ХІХ столітті сюди з’їзджалася знать з усієї України (Південно-Західної Русі). Бував тут і Тарас Шевченко, Мойсівка зіграла неабияку роль у його долі. Але нині від тієї розкоші залишилась лише Петропавлівська церква (1808). Це єдиний храм на Лівобережжі зведений у стилі французького романтизму.
ukrainaincognita.com
У селі Драбівці чекає зустріч із храмом, який багато хто називає найгарнішим дерев’яним храмом Наддніпрянщини. Це дуже суб’єктивно, можливо комусь подобаються інші церкви, але до найколоритніших Троїцька церква відноситься точно – особливе захоплення викликає рідкісний для регіону гонтовий дах. Ним церкву укрила “Укрреставрація”, надавши будівлі прикарпатського колориту. Троїцька церква у Драбівцях навіює полярні думки: дехто вважає, що гонт – це красиво, навіть називає церкву найгарнішою у Наддніпрянщині; інші кажуть, що церква бутафорська, й більше нагадує експонат музею архітектури та побуту, ніж справжній храм.
ukrainaincognita.com
В Антипівці варто оглянути дерев’яний храмСвятої-Параскеви, зведений у 1890-ті роки у єпархіальному стилі. Варто зазначити, що храм вирізняється прекрасними різними елементами декору.
ukrainaincognita.com
Наступний пункт подорожі – легендарний козацький монастир на Красній горі.
Легенда про заснування монастиря каже, що у XVI столітті одному константинопольському ченцю явилась у сні Діва Марія й вказала місце, де варто заснувати монастир. Це місце виявилося на Красній горі. Невідомо яким чином, але монах приїхав на вказане місце й викопав тут печеру. Про відлюдника почув власник земель – багатий козак. Він виділив кошти на заснування монастиря. Новина про появу монастиря облетіла весь край. Чисельність монахів почала стрімко зростати. Перший храм звели із очерету й присвятили Георгію Змієборцю.
Монастир тривалий час фінансувався козаками. Відповідно він був шпиталем для поранених та притулком для старих і немічних. Але крім того він був осередком поширення козацького духу та козацької військової науки. Монастирі у XVIІ- XVIІІ століттях були своєрідними козацькими інститутами. Межигірський, Трахтемирівський, Мотронинський, Лебединський, Жаботинський та інші монастирі існували за рахунок козаків, але й були джерелом поширення козацтва. Таким монастирем був і Красногірський.
Справжньою гордістю монастиря є Спасо-Преображенський собор – шедевральна споруда, зведена геніальним Іваном Григоровичем-Барським у стилі українського бароко у 1771 році.
ukrainaincognita.com
Золотоноша. У провінційному 30-тисячному містечку збереглася купа пам’яток архітектури – потенційних туристичних об’єктів. Багато житлових будівель ХІХ століття, повітовий театр, синагога, чоловіча та жіноча гімназії, собор зведений у стилі історизму (схожий на візантійські храми Константинополя), старовинні модернові корпуси заводу “Златогор”…
Більшу частину будівель Золотоноші, зведених на початку ХХ століття, проектував технік місцевого земства, інженер Африкан Балавенський.
ukrainaincognita.com
ukrainaincognita.com
ukrainaincognita.com
У ХІХ столітті Гельмязів був досить заможним поселенням. Тут розміщувались два великих маєтки панів польського походження – Левицьких і Терлецьких. У радянські часи містечко зробили районним центром. Але в 1963 році під час територіальної реформи район “розформували” і Гельмязів перетворився на село.
Зараз від маєтку Левицьких, який стояв у центрі села нічого не збереглося, окрім залишків парку. В маєтку Терлецьких, який розміщувався на північно-східній околиці, в радянські часи обладнали психоневрологічну лікарню. Лікарню фотографувати забороняється, але є у Гельмязові і варті уваги об’єкти, які фотографувати дозволяється. В першу чергу, це збудована у 1841 році класицистична мурована Троїцька церква. Ктитором (засновником) храму був багатий місцевий козак Федір Савенко. Правда ще з тих часів дійшли перекази про не дуже чесні прийоми заробітку грошей цим козаком. Але не нам вже його судити. Після себе він залишив чудову велику церкву, яка нині є пам’яткою архітектури національного значення.
ukrainaincognita.com
