Юрій Попович – на фото ліворуч
Подія сталася напередодні Великодня, 14 квітня.
Кілька невідомих побили учасника АТО, лаборанта-рентгенолога Катеринопільської райлікарні 42-річного Юрія Поповича.
─17 квітня від Звенигородської райлікарні надійшло повідомлення, що до них потрапив хворий, 1975-го року народження, із значною черепно-мозковою травмою. Чоловіка госпіталізовано. За даним фактом відкрито кримінальне провадження за статтею 121 КК України – нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Особи винуватців встановлюються, ─ розповів виданню “Вісті Черкащини” керівник обласної прес-служби поліції Дмитро Грищенко.
─ Юру побили не до напівсмерті, а майже до смерті, ─ каже мати потерпілого Валентина Попович. ─ Лікарі фактично повернули його з того світу.
Сина побили 14 квітня об 11 годині ранку в районі залізничного вокзалу, фактично посеред білого дня.
Є безліч свідків та учасників цієї події. Недавно мені розповідали про все це відкрито, називаючи імена та прізвища. Однак наразі свідків кого залякали, а кого купили, і вони змінюють покази. Думаю, це справа рук, причетних до побиття.
Валентина Тарасівна розповідає, що Юрій не відразу потрапив до лікарні.
─ Після побиття він опинився у сусіда, де й пролежав добу. Я обривала його телефон, але він не відповідав. Потім, видно, коли сусід зрозумів, що справи кепські, повідомив мені.
Ми з невісткою, яка працює фельдшером у Ватутіному, ще якийсь час хотіли довести його до тями. Невістка підозрювала, що в нього інсульт. Зовні травм на голові не було, тільки незначна подряпина. Але одяг був закривавлений, у болоті, розбита губа і ніс. Коли ми зрозуміли, що самі не впораємось, викликали швидку допомогу.
Так Юра опинився у лікарні в Катеринополі, а згодом у Звенигородці. Томограма показала, що в нього перелом черепа, великі гематоми, забій мозку. Як тільки це з’ясувалося, санавіацією привезли нейрохірурга з Черкас і відразу ж взялися за операцію.
Син у важкому стані, паралізувало правий бік, не говорить, вимовляє окремі слова, але не може їх поєднати в речення. Операція пройшла успішно, однак попереду довгий і затратний період реабілітації.
Персонал лікарні мене втішає, що ще й не таких ставили на ноги. Сподіваюсь, у мене вистачить для цього сил і коштів. Добре, що друзі, знайомі допомагають. Атовці сьогодні зібрали й передали гроші. Ми з невісткою почергово сидимо біля нього, адже він безпорадний.
Щодня на лікування йде 700-800 гривень, це при тому, що дуже багато ліків, медзасобів передають із Катеринопільської райлікарні.
Юрій Попович з серпня 2015 по листопад 2016 перебував у зоні АТО (Красноармійськ) у складі 66-го Львівського мобільного госпіталю, працював там за фахом.
Після демобілізації повернувся на місце роботи. З АТО привіз наречену Ірину, яка зараз працює фельдшером у Ватутіному. (У Красноармійську разом працювали в госпіталі, Ірина – старшою хірургічною сестрою, теж учасник АТО.) Юрій має 18-річного сина від першого шлюбу.
─ Не розумію, як він міг потрапити в таку ситуацію, ─ вболіває Валентина Тарасівна. ─ Навіть з АТО прийшла характеристика, що він неконфліктний, довірливий, відкритий. Це якийсь абсурд: увесь час тремтіла, хвилювалась, поки він був у зоні АТО, передивлялась по 15 разів на день новини, а повернувся додому – ледь не вбили. Усе життя він допомагав іншим відновлювати здоров’я, тепер рятують його.
Дехто з єрківчан злословить, що в усьому винна оковита, якою зловживав Попович.
─ Пив, не буду обманювати, ─ каже мати. ─ Але не більше, ніж інші чоловіки. На роботу ходив тверезий, ургентним робив, в канавах ніколи не валявся. Якби дуже пив, то його б звільнили. Коли ми його вели напівживого від сусіда, я нарікала, що він напився, а він мені на мигах показував, що не пив. Щоб там не було, вбивати людину, за те, що вона нетвереза, права немає. У лікарні алкотестер показав нуль проміле в крові. Я не заспокоюся, поки кривдники мого сина не понесуть покарання.
22 квітня в актовому залі відбулось засідання Спілки учасників АТО Катеринопільщини.
Атовці рішуче засудили жорстоке побиття їхнього побратима, зібрали кошти на його лікування, а також виступили з пропозицією написати листа-звернення до поліції, щоб у зв’язку з резонансністю події пришвидшили розгляд справи, знайшли й наказали винуватців і, в якнайкоротший термін, прозвітували перед пресою.
─ Наша Спілка збідніла, ─ каже керівник Дмитро Мірауца. – Якщо в 2016 році у нас на рахунку було 44 тисячі, то у 2017 – 5 тисяч. Ніхто з підприємців особливо не хоче нас підтримувати. Зараз на балансі близько 580 гривень. Тож навіть на лікування побратима доводиться збирати з хлопців.
Мати потерпілого щиро вдячна атовцям за фінансову й моральну підтримку:
─ Я дуже вдячна, що хлопці не залишили нас на самоті з бідою. Але не вони мали б давати гроші на лікування, а в першу чергу ті, що вчинили цей злочин. Поліція мене запитує, чи бува не проснулась у них совість, чи не пропонують допомогу. Певно, що ні, бо це було б офіційним визнанням провини.
Дуже хвилююсь, яким чином організувати сину якісне реабілітаційне лікування, оскільки в лікарні нас довго тримати не зможуть. Якщо хтось компетентний порадити, як здійснити транспортування, де краще лікуватимуть, буду вдячна.
