14 країн Європи, 73 дні в дорозі, 7732 кілометри доріг, сотні сіл та містечок – так уманчанин Дмитро Михайленко здійснив унікальну велоподорож з бюджетом майже у 350 євро, про яку мріють тисячі, але відваги вистачає лише в одиниць.
Дмитрові 30 років, за фахом він учитель історії, свого часу працював у місцевій школі №7, також будував кар’єру педагога у Вінницькій області. Має велику любов до подорожей і пізнання чогось нового. Свої перші мандрівки на велосипеді Україною він розділяв з братом та батьком. Спільно вони підкорювали гори. А цьогоріч вирішив самостійно вирушити в турне Європою.
“Цієї зими я зробив біометричний паспорт. От і думаю собі: а чого ж він має лежати без діла? Отак і виникла ідея відвідати інші країни”, – розповів Дмитро “Громадському Умань”.
Свою подорож він розпочав 3 липня. Ця дата була обрана недаремно, адже мандрівник має традицію 5 липня святкувати свій День народження у подорожі. Тільки цьогоріч його святкування затяглося аж до 13 вересня, адже Дмитро лише кілька днів тому перетнув кордон рідної країни.
Стартував велосипедист із Польського міста Перемишль, до якого діставався залізничним транспортом. Плануючи подорож, він ставив собі за мету побачити в Польщі місто Краків, об’їздити видатні місця Чехії, побачити гори Австрії і Швейцарії. Та несподівано навіть для себе йому вдалося відвідати значно більше.
Дмитро зізнається, що на початку подорожі йому було трохи лячно. Різні культура та суспільство, мовний бар’єр, перетин кордонів – це найперше, що могло змусити засумніватися у власній ідеї і відмовитися від неї.
“Але я свій перший кордон перетнув у потязі без жодних проблем. По всій Європі як таких кордонів і не існує. Хоча було й таке, що мене не пропустили до Хорватії, бо я заїхав не на тому пропускному пункті. Виявилося, що для пішоходів і автомобільного транспорту є свої спеціальні точки пропуску.
Те ж саме в мене сталося, коли я їхав в Україну. Мене не пропустили прикордонники на пропускному пункті Захонь-Чоп, бо там не було пішого перетину. Тому мені довелося їхати ще півтори години до наступного пункту, і лише тоді я зміг повернутися додому.”
Незнання мов теж не стало на заваді подорожуючому. Звісно, через мовний бар’єр не вдавалося поспілкуватися з людьми так, як би цього хотілося, але скрізь, де доводилося просити про допомогу, на прохання відгукувалися.
“Головним було вивчити дві фрази: “Доброго дня” і “Дякую”. Решту можна пояснити, показати, тому проблем у мене не було,” – жартує Дмитро.
Як і будь-який учасник руху, велосипедист не міг не звернути увагу на стан доріг.
“Дороги в Європі дуже відрізняються від українських. Автомагістралі закриті для велосипедистів та стоперів. Для таких, як я, є паралельна дорога. Це я вперше побачив у Польщі. Тоді поліцейські мене зупинили, пояснили правила руху і провели на дозволений шлях. І так в усіх країнах. А от коли після перетину кордону я потрапив на українську дорогу, то й одразу відчув: я вдома.
Варто відмітити, що майже скрізь зустрічалися велодоріжки. Особливо сподобалися в Австрії та Швейцарії. Велосипедистів там так багато, що часом оглядаєшся, щоб нікого не зачепити.”
В Європі добре розвинена туристична сфера. Якщо у містечку є якийсь цікавий історичний чи культурний об’єкт, то обов’язково буде зроблено все, аби туди їздили туристи і їм було комфортно. В таких містах є інформаційні центри: кімната чи просто вікно для довідок, де можна отримати вичерпну інформацію, яка цікавить відвідувача, а також попросити безкоштовну карту міста.
“Дуже гарні інформаційні центри були у Франції. Там обладнані зручні кімнатки, де можна відпочити у кріслі і підзарядити телефон. Це дуже зручно, особливо, якщо подорожувати так, як я.”
Разом з тим, туристи, що відвідують міста, завжди вирізняються від місцевого населення. Перш за все, вони поводять себе гамірно, багато смітять.
“Прийнято вважати, що Європа дуже чиста. Насправді Європа брудна. Смітять там так само, і в основному це роблять туристи. Великі міста під вечір стають схожими на великий смітник. Але там злагоджено працюють комунальні служби. На ранок завжди чисто і свіжо.”
За особистими підрахунками бюджет подорожі склав 334 євро і 68 центів, з яких 270 євро склали витрати на їжу, і ще 64 – це супутні витрати: в процесі подорожі доводилося ремонтувати велосипед. У список країн, які відвідав уманчанин, увійшли Польща, Чехія, Австрія, Німеччина, Ліхтенштейн, Швейцарія, Франція, Монако, Італія, Ватикан, Сан-Маріно, Словенія, Словаччина, Угорщина. Йому вистачило 73 дні, аби подолати нові горизонти і по-новому закохатися в цей прекрасний світ.
Під час подорожі уманчанин вів щоденник, в якому розписував, що нового побачив, які почуття переживав. Тепер берегтиме його на згадку про цей дивовижний період життя.
