У Черкасах у Будинку культури ім. І. Кулика, функціонує “Центр гостинності”. Саме так іменують Центр надання допомоги біженцям зі Сходу його волонтери. Тут отримали допомогу 59 переселенців з Донеччини та Луганщини, а майже 200 небайдужих черкасців відгукнулися і принесли для біженців одяг, посуд, їжу, засоби гігієни та іграшки для дітей.
Щоправда не всі переселенці раді такій гостинності: хтось щиро вдячний за надану допомогу, хтось же – “перебирає” хатами, відмовляючись жити поза Черкасами чи у віддаленому від центра районі, інші – влаштовують п’яні дебоші, вгамовувати які доводиться працівникам міліції.
“Є такі сім’ї, які приїхали без речей взагалі. Люди були на прогулянці, чи у лікарні, коли їм телефонували і казали, що на їхньому даху зараз снайпери і краще додому вже не повертатися. Людям доводилося просто тікати”, – розповідає директор Черкаського міського центру соціальної служби сім’ї, дітей та молоді Тетяна Скляренко.
Ледве виїхати зі Слов’янська, що на Донеччині, змогли і Олена з 3-річною донечкою. У рідному місті їм довелося залишити усе: дім, роботу, дитячий садочок.
“Рішення про те, що потрібно терміново покидати Слов’янськ було спонтанним. Встигла зібрати трохи речей, адже у мене маленька дитина. Нас ледве вивезли з міста, довезли до Ізюма, звідти ми на автобусі дісталися до Харкова, а потім доїхали до Черкас. Жити у зоні бойових дій було дуже страшно. Ми постійно чули постріли, вибухи, на нашій вулиці залишилося багато зруйнованих від бомб будинків”, – згадує пережите біженка.
У Черкасах поки Олена живе у знайомих, наразі шукає роботу, і є волонтером у Центрі гостинності. Дівчина намагається не опускати рук і починати життя з нової сторінки.
На сьогодні з Донецької та Луганської областей на Черкащину переселилися 260 біженців. Вони практично усі живуть в місті Черкаси. Проте вдячні за гостинний прийом далеко не усі переселенці.
“У нас трапляються і конфліктні ситуації. Наприклад, є сім’ї, які приїхали із чоловіками. Чоловіки не хочуть надавати про себе інформацію, оскільки бояться, що їх заберуть в армію. Були випадки, коли чоловіки напивалися і влаштовували дебош, довелося викликати міліцію. Є багато випадків, коли переселенці не погоджуються одразу на пропозиції житла. Вони хочуть квартиру поближче до центру, з гарними умовами. Якщо їм пропонують житло за містом чи у віддаленому від центра районі, вони відмовляються. Тому ми завели чорний список, куди вносимо людей, які двічі відмовилися від нашої пропозиції. Таким переселенцям житло ми більше не пропонуємо”, – розповідає директор Черкаського міського центру соціальної служби сім’ї, дітей та молоді.
За її словами, біженцям постійно надається психологічна допомога. Працівники Центру соціальних служб працюють з ними як у телефонному режимі, так при особистих зустрічах.
– В основному зустрічаються з дітьми, оскільки саме вони найбільше схильні до стресу. Навантаження на дитячу психіку було величезне. Малюки не розуміли, що відбувається, куди вони їдуть, – пояснює Тетяна Скляренко.
Побачене і почуте викликає страх, мимоволі на очах з’являються сльози. Неоголошена війна в країні триває. Хто ще півроку тому міг подумати, що жахливі картинки з підручників історії та розповіді бабусь про окупацію, вибухи, криваві смерті та вічних героїв оживуть. Молимось за мир!
Усі, хто хоче допомогти біженцям зі Сходу чи потребує допомоги після переїзду із зони бойових дій можуть звертатися за телефонами: 32-91-93; 33-09-00; 36-21-79; 32-08-01. Наразі Центр гостинності найбільше потребує найпоширеніших медикаментів: пігулок від головної болі, розладу шлунку, йоду, зеленки, перекису водню тощо. Бракує одягу та взуття для дітей до 5 років. Із продуктів харчування волонтери просять принести цукор, чай, каву та печиво.
