korrespondent.net
За кількасот кілометрів від Канева, на Сході України іде війна. Ось вже декілька місяців у багатьох із нас ранок починається з перегляду теленовин – ми цікавимося, що ж там на передовій? Після перемир’я, оголошеного Президентом України, відновилася активна фаза антитерористичної операції (АТО). Наші військові вже звільнили від терористів шість міст – Слов’янськ, Краматорськ, Артемівськ, Дружківку, Костянтинівку. Серед солдатів, які воюють за Україну, є і наші земляки. Нам вдалося поспілкуватися з декількома з них за допомогою мобільного зв’язку.
Учасник АТО, канівець Сергій Білянський воює безпосередньо на передовій. Йому 37 років, він військовий за професією, неодноразово брав участь у миротворчих місіях за кордоном. Під час АТО був поранений, після лікування повернувся в частину. Повідомити про те, де знаходиться в даний час, не погодився із міркувань безпеки. Сергій розповідає, що виконувати свій військовий обов’язок йому не важко. Однак не вистачає підтримки держави. Так, нещодавно нашим солдатам видали бронежилети, які можуть захистити хіба що від осколків чи удару ножем. Сергій випробував один бронежилет – тепер він нагадує решето. Проти сучасної зброї такий захист безсилий. Складно на передовій із водою, харчуванням, відсутні елементарні умови.
Місцеві жителі з нашими хлопцями діляться харчами, пригощають.
– Раніше місцеві називали нас фашистами, бандерівцями, тепер їх ставлення змінилося, багато хто з них просить у нас захисту від терористів, – розповідає Сергій Білянський.
Із початком активної фази АТО настрій наших хлопців значно покращився.
– Якщо Росія перестане присилати найманців, то за півтора місяця нам вдасться повністю звільнити східні області від бойовиків, – каже Сергій. – У звільнених містах люди дуже налякані, бояться нас. Але через день-два звикають, починають підходити, спілкуються.
Вдома в Каневі на Сергія чекають батьки, дружина та син. Щоранку він телефонує рідним, аби повідомити, що з ним усе гаразд.
Ще один канівець Віталій Якубець був призваний до армії декілька місяців тому. Віталію 24 роки. У Каневі його чекають батьки й 14-річний брат.
– Телефоную їм кожного дня, повідомляю що живий, здоровий, не голодний, – говорить Віталій.
У частині, де він несе службу, разом з ним у батальйоні служать ще 15 канівців. Усі різного віку, живуть дружно. В день нашої розмови хлопці займалися підготовкою українських кордонів до оборони – копали окопи. Віталій розповів, що вони живуть у наметах, самі зробили душ, харчуванням задоволені. Місцеві жителі зустрічають їх добре, приносять молоко, солодощі, морозиво з магазину.
– Звичайно, є проблеми, форма швидко зношується, у військовому взутті парко, – говорить хлопець. – Хочеться скоріше повернутися додому. Але, нічого не вдієш, хтось має захищати Батьківщину.
19-річний канівець Віталій Бичук – наймолодший у 95-й аеромобільній бригаді. Він проходить там строкову службу. Розповідає, що знаходиться під Слов’янськом. Міста, звільнені від терористів, за словами Віталія, виглядають жахливо: налякані люди, багато місцевих мешканців залишили свої домівки, зруйновані будівлі, розбиті вікна та вітрини магазинів. Попри все, місцеве населення з надією зустрічає наших бійців.
У свої 19 Віталій вже не раз бачив смерть, на його очах був тяжко поранений у ноги командир його роти. Недавній випускник Канівського ВПУ зізнається:
– Коли знаходишся тут, почуття страху притупляється. Тут зовсім інше життя.
На умови проживання боєць Бичук не скаржиться:
– Війна є війна, які тут можуть бути умови, – говорить хлопець.
Щоб не хвилювати батьків, Віталій спершу приховав від них, що бере участь в АТО. Рідні довідались про це випадково з телевізійних новин. Як і більшість наших солдат, хлопець щодня спілкується з батьками і друзями з Канева по телефону.
Іванові Шниру – 30 років. Він народився у с. Доброводи Уманського району. Закінчив Одеський інститут сухопутних військ, пішов служити до 95-ї аеромобільної бригади, яка сьогодні є одним із кращих військових підрозділів. 19 червня ц.р. під час проведення АТО біля с. Крива Лука, що поблизу м. Ямполь Донецької області, Іван отримав поранення. Більше доби силовикам не вдавалося евакуювати поранених із місця бойових дій до госпіталю. Зараз Іван знаходиться у Київському військовому госпіталі, де йому зробили дві операції. Він поступово одужує. Як повідомляла “Дніпрова Зірка”, Канівський союз ВДВ організовував збір продуктів, товарів першої необхідності, грошей для допомоги бійцям 95-ї аеромобільної бригади, в якій служить Іван Шнир. Голова Канівського союзу ВДВ Костянтин Анісімов з товаришами відвідав поранених бійців 95-ї аеромобільної бригади, які лікуються у Київському військовому госпіталі. Цього разу із продуктами та речами Костянтин Анісімов передав пораненим малюнки, що їх намалювали для бійців канівські діти. Це стало приємним сюрпризом для військових. Деякі малюнки прикрашають стіни госпітальних палат, в яких зараз перебувають поранені. Іван Шнир розповідає, як він разом із іншими бійцями відчував підтримку простих громадян. Підтримка населення надзвичайно важлива для солдатів. І тут справа не тільки в матеріальному боці справи, а й у моральному. Народна підтримка допомагає солдатам тримати бойовий дух, без якого перемогти ворога неможливо. Іван охоче розповідає про службу, хоча й зізнається – нічого особливо цікавого у війні немає.
– Це справжня війна, на якій є місце дружбі та героїзму, – говорить боєць. На запитання, чи сподівався він на такий розвиток подій, обираючи військову професію, відповідає відверто:
– Ні, ніхто не сподівався, але нас до цього готували. Ми захищаємо Україну. Це наша робота. Чекайте нас скоро додому.
