— Едут девушки, которые хотят выйти замуж, иметь семью, и женщины, у которых нет детей. Это день любви — ту бе-ав. Празднование начинается с 7 августа и длится до 12, — розповідає Софія Джерговська, 55 років, онука духовного наставника браславських хасидів рабі Нахмана, який похований в Умані на Черкащині. Він заповідав, що допомагатиме кожному, хто приїде до його могили й пожертвує декілька монет.
Щороку на святкування юдейського Нового року до Умані приїздить понад 20 тис. чоловіків-хасидів. Жінки масово їдуть на святкування ту бе-ав — єврейського свята на зразок Дня святого Валентина. Цьогоріч приїхали близько тисячі хасидок.
Із Софією спілкуємося 9 серпня зранку біля могильного комплексу рабі Нахмана. Вона невисока, одягнена в білу полотняну сорочку, застібнуту під горло, чорну легку жилетку, довгу темну спідницю. Волосся сховане під хусткою. У суботу — шабат — євреї нічого не роблять, моляться та спілкуються.
Могильний комплекс розділений на дві частини — жіночу й чоловічу. Перша в несвяткові дні займає меншу площу. Та нині її збільшили. Це єдине свято в році, коли жінки можуть побувати на чоловічій частині комплексу.
— Вони просять благословення для своїх сімей. Вважається: звернення того, хто при молитві торкається могили чи сидить на землі, швидше будуть почуті, — каже Софія. — Їдуть групами. В Умані ходять не лише до могили, а й у Софіївку. Рабі заповідав гуляти там. Є багато таких жінок, які приїздили до заміжжя сюди, просили за чоловіка й за рік-два приїздять ще раз подякувати, коли вийшли заміж. Недавно жінка була, родина в неї хороша, а заміж вийти не могла. Мала 25 років. Це дуже багато для неодруженої. Виявилося, просила заміжжя, “щоб чоловік був релігійний, багатий, розумний”. Коли була у відчаї, попросила тут, щоб Бог послав того, кого хоче. І ось вона вийшла заміж. Чоловік дуже хороший, вона щаслива. Мають дитя. У дівчат вік для заміжжя — 17 років. У 12 їх вважають повнолітніми, дарують перший молитовник, що зберігають протягом життя. Головне завдання жінки — не як у вас — здобути освіту, знайти гарну роботу й вийти заміж, а одружитися й народжувати дітей. У сім’ях їх по 10–12.
На вулицях людей майже немає.
— Сфотографируйте сына моего! Он у мене красавец! — каже паломник на вигляд років 32. Запрошує Софію в гості. — У мене жінка українка, син у нас дуже гарний.
На стовпах і гаражах реклама на івриті. На одній, жовтій, напис українською, що територію патрулює самооборона і тут немає проявів антисемітизму, наприкінці — “Слава Україні!”. Нижче такий же напис англійською. До комплексу заходять двоє жінок у довгому чорному вбранні. Їм близько 20 років. Одна везе візочок, у ньому спить хлопчик. Друга при надії. Торкаються могили і стають у кутку неподалік. За ними йдуть двоє жінок — перша в червоній спідниці нижче колін і білій блузці, друга — у джинсах та яскравій блузці, в береті. Активно жестикулюють під час розмови. Говорять французькою. Ту, яка в штанях, зупиняють працівниці комплексу. Софія просить її одягти одну зі спідниць, приготовану для відвідувачок у штанях. Одна з жінок розглядає, що в пакеті, залишеному на могилі.
— Так дівчата ставлять сорочки для майбутнього чоловіка. Рабі має благословити її, тоді це буде дуже цінний подарунок. Одна дівчина якось купила костюм для жениха, щоб рабі благословив. Лишила той костюм у мене. Бо не знала, чи підійде чоловікові, адже поки що не зустріла його. Так і висить у мене. Ще дівчата у свято одягають весільні сукні, танцюють у них і радіють. Так просять собі чоловіка. Буває рабаніти (керівники поїздки. — “ГПУ”) мають спеціальні весільні сукні, дають їх дівчатам на вечірні гуляння.
Увечері на чоловічій половині лунають співи. До комплексу заходить більше жінок. Теж співають і плещуть у долоні. Світлоруса жінка років 40 заходить із 8-річною дівчинкою. Вітає Софію, дівчинці показує сторінку у книжці, що має читати.
— У мене товаришка дуже не хотіла за зятя мати хлопця, з яким почала зустрічатися її донька. Нашим дівчатам не можна зустрічатися, чоловіка вибирають батьки, — каже Одая. — Але сама була нещаслива у шлюбі, із чоловіком не складалося. І син хотів женитися на українці, тому вона теж не була впевнена, що та йому пара. Вирішила приїхати сюди, щоб зрозуміти, що має робити. Поїхала з донькою й майбутньою невісткою. У поїздці краще познайомилася із синовою дівчиною, вона їй сподобалася. Коли повернулися розлучилася із чоловіком, доньці дозволила вийти заміж за її хлопця, а в сина і невістки щось не ладилося. То ця жінка помогла синові придумати освідчення. Коли пішли до Стіни плачу, взяла плакат, на якому сама написала “Ханна, виходь за мене”, і повісила у храмі на балконі. Коли Ханна підняла голову, побачила напис, не зрозуміла, що то для неї. Позаду стояв той хлопець з обручкою. Живуть щасливо. Ми на це свято завжди приїжджаємо.
Після завершення шабату жінки йдуть у готелі, співають і танцюють. Гуляння тривають до пізньої ночі. Багато людей виходить на вулицю Пушкіна, що поблизу могили. Від’їжджати жінки почнуть у неділю по обіді.
100 доларів коштує срібний кулон у формі тори. Такий паломницям пропонують носити як прикрасу.
148 таким числом виражається ім’я рабі Нахмана. Паломники вірять, що воно приносить щастя та удачу. Часто таку суму дають на пожертви, ставлять ціну, пишуть на футболках.
Поїздка обходиться у 700–800 доларів
— Цього року паломників їде менше через події на Донбасі. Люди бояться. Дуже переживали, коли бойовики збили пасажирський боїнг. Були випадки, коли вже купили квитки і планували їхати, але в останній момент відмовлялися, — розповідає 31-річний Шимон Бускіла, керівник благодійного фонду рабі Нахмана.
На святкування ту бе-ав — дня любові в Умань приїхали понад тисячу паломниць-хасидок з Ізраїлю та Європи.
— Тур із Ізраїлю коштує 700–800 доларів. У цю суму входить переліт, дорога в Умань, готель, їжа, святкова програма, похід у Софіївку та поїздка по святих місцях, — каже Шимон Бускіла. — За ці ж гроші можна поїхати відпочити у Грецію чи Італію. В Україні це за три дні, тому поїздка дорога. Паломники йдуть на це, бо могила рабі має величезне значення в житті кожної віруючої людини.
Іудейський новий рік Рош а-Шана хасиди відзначатимуть в Умані 24–26 вересня. Очікують на 22 тис. паломників.
Онука рабі Нахмана три роки живе в Умані
55-річна Софія Джерговська — онука в п’ятому поколінні хасидського духовного наставника рабі Нахмана. До Умані переїхала три роки тому. Паломники вірять, що велике щастя отримати від неї благословення.
— Мій тато з Умані, а мама з Одеси. Познайомилися в Узбекистані, куди переїхали під час війни. Там одружилися, але повернутися назад їм не дозволяли, — розповідає Софія. Її старша сестра з родиною живе в Узбекистані. Донька з дітьми — в Києві. Про чоловіка не говорить. — Тато завжди розказував про рабі Нахмана, двічі на рік їздив на могилу. Два дні їхав потягом до Москви, а потім добирався до Умані. Було таке, що в полі спав у палатці. Пам’ятаю, захворів і їхати не можна було, а не послухав маму й поїхав таки. В дорозі ледь не загинув. Коли до нас приїхали паломники і спитали: ти знаєш, хто такий рабі Нахман? Кажу: ну, звичайно, знаю. Переїхала в Умань. Тепер не уявляю свого життя по-іншому.
