Не лише поет і художник, але й археолог та краєзнавець… Представити Тараса Григоровича у досить несподіваному амплуа спробували у Черкаському обласному краєзнавчому музеї.
“Ми створили виставку, яка розповідає про історико-краєзнавчу та археологічну діяльність Тараса Шевченка, – розповіла завідуюча відділення археології музею Лариса Сиволап. – Мало хто знає, що, працюючи на посаді художника-замальовщика в Археографічній комісії, Тарас Григорович брав участь у археологічних дослідженнях”.
На малюнках Шевченка ми можемо побачити археологічні та архітектурні пам’ятки, які назавжди пішли в небуття. Приміром, низку скіфських курганів, серед яких і комплекс стародавніх могил у Переп’ятисі під Фастовом. Діяльність археологів, головним чином – «чорних» (тобто, попросту кажучи, злочинців-шукачів скарбів), а ще більше – тракторна оранка практично зрівняли багато курганів із землею. І, звісно, не побачиш тепер в українських степах сакральних кочівницьких скульптур – так званих «баб». Усі вони – або в музеях, або в приватних колекціях.
До речі, золоті зображення грифонів, знайдені за участю Шевченка у Переп’ятисі, згодом лягли в основу колекції скіфського золота, зібраної у музеї історичних коштовностей Національного історичного музею України.
Замальовки Шевченка, якщо розглядати їх уважно, не лише поповнять у глядача багаж знань, а порадують дотепними дрібницями й навіть повеселять. Ось – ватага чумаків із возами та круторогими волами, що відпочивають серед великої групи курганів, які в Україні тоді вважалися «козацькими могилами». Ось – зображення свині, що мирно пасеться біля іудейської синагоги. Ось – своєрідний автопортрет самого Тараса Григоровича, що примостився поблизу розкопаного кургану. А уважний читач зможе роздивитися на одному із малюнків і дотепний віршований підпис, лексика якого декому може здатися не надто нормативною…
Але годі про це.
У творах Тараса Григоровича можна різного прочитати про археологів, які «розривають чужі могили». «Порушувати спокій» стародавніх мерців і в часи Кобзаря, і зараз багато хто вважав і вважає хоч і науково необхідною, проте «містичною й небезпечною» справою. Серед археологів побутують цілі легенди про долю тих, хто зважився на розкриття могил – хоч єгипетських фараонів, а хоч і наших «місцевих» скіфів. Деякі іноземні археологи перед розкопками беруть благословення у священиків і запрошують їх, щоб окропити своє робоче місце свяченою водою…
Та всі ці легенди і міфи – лише периферія археологічної праці. Сам Шевченко цікавився наукою про знахідки старовини ще з дитинства, і проніс цю цікавість через усе життя.
На чільному місці виставки красується відомий вислів Кобзаря: «Я люблю археологію, я поважаю людей, які присвятили себе цій таємничій матері історії». За словами Лариси Сиволап, Шевченко, назвавши археологію «матір’ю історії», на багато десятиліть випередив тодішні уявлення про цю дисципліну.
Крім археології, Тарас Григорович залишив неоціненний внесок у краєзнавство як України, так Приаралля. Як відомо, нині у Летуканули не лише численні історичні споруди на узбережжі Аральського моря, а, власне, і саме море.
Як зазначила Лариса Григорівна, завдяки малюнкам Шевченка вдалося створити достовірну модель резиденції Богдана Хмельницького, що у Суботові. Крім того, пензель Кобзаря зберіг тодішній вигляд Іллінської («Богданової») церкви, Мотронинського монастиря (один із храмів якого, на жаль, зруйновано), повністю стертого з лиця землі Чигиринського дівочого монастиря та багатьох інших споруд.
