vikka.ua
Євген Войцехівський загинув 7 червня у місті Щастя. Він був командиром групи глибинної розвідки батальйону “Айдар”. На похоронах, які відбулися 9 липня, чиновники різного штибу обіцяли вирішити фінансові та житлові проблеми сім’ї “Чеха”. Тим не менш, його мати вже другий місяць оббиває пороги всіляких інстанцій, намагаючись довести, що її син був учасником АТО і загинув в зоні бойових дій.
Євген був активним учасником Майдану з 1 грудня і до втечі Януковича. Він був членом “Правого сектора” і одним із тих, хто відбивав атаку БТР-ів на Інститутській 18 лютого. Після Майдану вирушив добровольцем на фронт.
Войцехівський регулярно брав “язиків”. Багато в чому завдяки його загону, який кілька годин, поки не прийшла підмога, вів бій з підвалу гольф-клубу, вдалося звільнити місто Щастя. Женя успішно координував роботу артилерії, завдяки чому було знищено безліч техніки сепаратистів. За його голову сепаратисти давали нагороду.
Могила Войцехівського вся заставлена вінками від товаришів по службі, жителів Сміли та рідні. Заставлена так, що навіть надгробного хреста не видно. “Кращому бійцю Айдара”, “Герою-побратиму” і так далі. Всі, хто воював з “Чехом” відзначають його безстрашність і людські якості: він завжди був за справедливість і вимагав найсуворішої дисципліни у своєму загоні.
Любов Іванівна Войцехівська зараз виховує двох онуків: Валерчика, якому майже 6 років, і 3-річного Русіка, поки вдова сина закінчує навчання.
Розповідає, що Євген жив для людей. Мені до цих пір люди підходять на вулиці і кажуть: “Спасибі вам за сина”. На нашій вулиці, напевно, немає таких, кому б він не допоміг. Причому, доходило навіть до смішного. Пам’ятаю, приходжу додому, а на велосипеді немає заднього колеса. Комусь потрібно було в село з’їздити.
Любов Іванівна скаржиться, що мер Сміли Вадим Решетняк обіцяв від міста квартиру і матеріальну допомогу: “Досить швидко нам виплатили разову допомогу від міста в розмірі 100 тисяч гривень. Ми їх відклали відразу ж на освіту для Валерки і Руслана. Ще черкаська облрада перерахувала 50 тисяч гривень, а райрада прийняла постанову про виплату такої ж суми. Але отримати їх я не можу”.
“Мер уникає зустрічі зі мною. Після похорону він так мене і не прийняв жодного разу. Доведеться з його помічником спілкуватися чи секретарем. Є там один такий – Студанс Юрій. Якось до сліз довів з цією квартирою своїм хамством. Наобіцяти вони наобіцяли, а тепер, коли увага спала до Жені, виконувати не хочуть. На даний момент вдалося домогтися тільки того, що на чергу поставили. 1258-ю. Це в місті, де нічого не будується… Кажуть: “от якщо б він був учасником АТО, то тоді можна було б щось придумати”. За паперами він не воював в АТО. Я два місяці не можу цього довести. Бігаю по всіх інстанціях, – розповідає матір Войцехівського. –
Зрозумійте, я віддала найдорожче – сина. Я не проклинаю нікого, нікого не звинувачую. Просто пишаюся ним. Розумію, що це війна. Особливого статусу до себе не вимагаю, а у відповідь отримую хамство”.
За матеріалами newsru.ua
