vidomosti-ua.com
П’ятеро дітей із Кропивнянського дитячого будинку усиновили іноземці протягом цього року.
“Зараз у Золотоніському районі проживає 33 сім’ї, у яких виховується 35 усиновлених дітей. За їхню долю ми можемо бути спокійними, бо діти мають те, що потрібно кожній людині – материнську й батьківську любов, досягнувши повноліття, вони не опиняться на роздоріжжі – самотніми, беззахисними, непристосованими до життя. Раніше в службі була умовна черга людей, які хотіли б стати рідними для дитини-сироти чи позбавленої батьківського піклування, обравши з форм родинного виховання найкращу – усиновлення. Але уже понад рік ніхто не звертається за консультаціями на цю тему і не виявляє бажання прийняти в свою родину доньку чи сина, – говорить начальник служби у справах дітей РДА Ніна Засенко. – Натомість частіше доводиться спілкуватися з іноземцями.
Цьогоріч чотири родини громадян Сполучених Штатів Америки звернулися з клопотаннями щодо усиновлення українських дітей. Ці справи розглядалися в Золотоніському суді. Оскільки йшлося про неповнолітніх, що територіально перебували в зоні нашої відповідальності, я мала нагоду спілкуватися з американцями, які прагнули стати батьками для українських дітей. З впевненістю скажу: ніхто з них не переслідує жодних матеріальних інтересів, ніхто не наживається на дитячому горі, вони цілком щирі у своєму пориві поділитися любов’ю з ближнім. Здебільшого, це люди віруючі, але ніякі не фанатики”.
Вітчизняні усиновлювачі традиційно шукають немовлят або ж діток дошкільного чи, як виняток, молодшого шкільного віку. Старша дитина або ж хвора практично не має шансів на те, що її візьмуть у сім’ю. Іноземці толерантніші в цьому плані. Наприклад, усі п’ятеро цьогорічних усиновлених – вже підліткового і юнацького віку. Не відлякують закордонних добродіїв і діагнози різних хвороб, яких вихованці наших сиротинців набули чи одержали в спадок. Потенційні батьки прискіпливо і реально оцінюють, чи зможуть вони допомогти новим членам родин у лікуванні, реабілітації, адаптації. Рівень медичного обслуговування та психологічних послуг в Америці і країнах Європи набагато вищий, порівняно з нашим. Кращі там і умови для громадян з особливими потребами.
Усі п’ятеро з нетерпінням чекали усиновлення. Вони поїхали до Америки не тільки за принадами кращого й заможнішого життя, а й тому, що відчули до себе справжню увагу, пошану як до особистості, а ще – оцінюючи шанси на перспективу. Наприклад, одна дитина усиновлена фермерською родиною, якій багато поколінь поспіль переходить у спадок земля та теплиці, де вирощують вічнозелені рослини. Усиновлена дитина відтепер теж є повноправною претенденткою на частку у цьому бізнесі.
До виповнення 18 років за усиновленими дітьми зберігається українське громадянство. Після повноліття вони вирішать ким далі бути – українськими чи американськими підданими або ж обрати подвійне громадянство.
Нагляд за усиновленими за кордон дітьми – це справа міністерства соціальної політики та посольських і консульських служб. Але засоби сучасного зв’язку дозволяють бачити, як почуваються вихованці у іноземних сім’ях.
