gromrada.ck.ua
Волонтерська медична допомога сьогодні дуже важлива в зоні АТО. У найзапекліші тижні боротьби на Сході допомогу військовим надавав лікар-травматолог лікарні № 3, Голова Асоціації лікарів м. Черкаси Віталій Григор’єв.
Віталію, чому Ви вирішили поїхати на Схід і допомагати військовим?
Як будь-який громадянин країни і черкащанин, я дивився по телебаченню на події, читав в газетах, що там багато поранених, а медичної допомоги не вистачає. Потім з Міністерства охорони здоров’я прийшов лист про набір добровольців-медиків. Я зрозумів, що хочу поїхати. Дуже хотілось самому визначити, де наша допомога найпотрібніша. З нашої лікарні їхало декілька лікарів, я був одним з волонтерів-медиків від Черкас.
Скільки часу Ви були в зоні АТО?
Я там був три тижні. Взяв відпустку і поїхав допомагати колегам-медикам надавати першу допомогу пораненим. Вирішив, що в час, коли на Сході війна, я витрачу свою відпустку на допомогу, на корисну справу, а не на відпочинок. Думаю, що так має зробити кожна відповідальна людина, яка розуміє, що сьогодні відбувається в країні, що на місці міст Сходу могли бути і Черкаси. І щоб війна не прийшла саме в наш дім, треба сьогодні усвідомити небезпеку і мобілізувати усі сили. Думаю, що в кожного з нас є друзі в Донецьку чи Луганську. Так, ми різні, але об’єднати нас має прагнення жити в цивілізованій єдиній державі, а не на території, де панує беззаконня і розруха. Наш спільний ворог – брехня і насилля.
В чому саме полягає там робота волонтерів загалом, і зокрема лікарів, які приїжджають?
Ситуація на Сході не зовсім така, як про неї говорять в ЗМІ. Їдеш ніч в потязі і розумієш, що ти зовсім в інших умовах. Треба розуміти, що ми мирна країна, весь цей час ні з ким не воювали, тому зрозуміла і паніка в людей, і страх, і відсутність організації. Величезну частину організаційної роботи на себе беруть волонтери. Це люди, на яких, по суті, тримається вся допомога. Лікарів, які відгукнулись допомогти, дуже багато. І це радує, що в нас люди – небайдужі до проблем країни, готові внести свій вклад в спільну перемогу. Особисто я працював у добровольчому військовому підрозділі лікарем. По-суті, це робота лікаря загальної практики. Також надавав допомогу як лікар-травматолог – допомагали пораненим, доставляли їх до лікарні. Більшість бійців не проходили медичне навчання, тому ми на місці вчили надавати першу допомогу на полі бою – накладати джгути, зупиняти кровотечу, транспортувати з поля бою. Це важливо, бо від того, як буде надана перша медична допомога – залежить життя пораненого і його подальша реабілітація.
Що Ви відчували, коли приїхали з Черкас в зону АТО, перші враження, емоції?
Спочатку було страшно. Найбільше лякала невизначеність і відсутність порядку. Хотілось знати настрої людей, хто і за що воює, де правда, а де брехня, де наша професійна допомога найпотрібніша. Для того, щоб в усьому розібратися – варто побувати хоча б декілька днів на Сході, подивитися на все «з середини», щоб мати своє враження, а не поширювати нав’язану кимось думку. Бо те, що говорять з екранів телебачення – не завжди реальність, а готуватися треба до реальних подій.
Як взагалі живе Схід в умовах війни?
Там справжня війна. І дуже шкода, що в інших містах не до кінця це усвідомлюють. На жаль, є ще сьогодні люди, яким здається, що все набагато простіше, що це хтось організував, і за мить, за чиєюсь командою усе припиниться. Можу вас запевнити, що це омана, ілюзія, неправда. Навіть перемоги армії замало. Щоб досягти перемир’я нам ще доведеться усім разом чимало зробити як в тилу, так і на Сході. На місці спілкувався з місцевими мешканцями і можу запевнити – більшість людей розуміє за ким правда. Але там ведеться потужна інформаційна пропаганда, що поширює розбрат, ненависть і недовіру людей до влади. Наш «другий фронт» – всередині країни. Це люди, що попри війну продовжують думати про власний піар чи вигоду, та байдужі люди з життєвою позицією «моя хата з краю». Кожен громадянин повинен думати – «що я зробив для країни на своєму місці», а не навпаки. Тоді буде сильний тил. Не можна чекати, що хтось прийде і побудує нам квітучу країну. Якщо не зможемо самі керувати у власній хаті – за нас це зроблять вороги.
Розуміють наші хлопці, за кого воюють?
Вони воюють за правду і за нашу державу. Це люди з усіх регіонів – сходу, заходу, півдня, Криму. Вони не згідні бути вівцями, яких женуть куди заманеться. Спілкуються російською більше ніж українською, але від цього не менше люблять Україну і захищають жителів сходу від «російського порятунку».
Як Ви думаєте, чому взагалі почались військові дії? Що говорять мешканці сходу про причини війни?
Думаю, це російський сценарій, що готувався роками. 23 роки розкрадали та ділили державу, нищили армію, вели на сході антиукраїнську політику, а ми спокійно дивилися на це і чекали кращих часів. Наше суспільство штучно поділили на схід і захід, посіяли ненависть у людських серцях, а ми дозволили це зробити. Так, ми різні, але справжній розподіл – за життєвими принципами. Одні підтримують цивілізоване суспільство та готові будувати власну державу, інші не здатні на це. Тому підтримують війну, безлад і брехню. Це протистояння вилилося в революцію гідності і Майдан переміг. Але це лише початок. Хто переможе у війні – залежить від усіх нас. Серед мешканців сходу такий самий розподіл. Власне спостереження при спілкуванні з ними – розумні люди підтримують єдину Україну. Але багато і тих, що чекають «порятунку» від росіян. А насправді ніхто їх не хоче рятувати. Вони ніде і нікому не потрібні, з них сміятимуться. Вони ніколи не стануть повноправними росіянами, але назавжди залишаться зрадниками власної землі, людьми без власного дому. Загалом, місцеві мешканці взагалі не хочуть воювати. Вони втомилися, для них важлива стабільність і впевненість в завтрашньому дні. В них немає політичних вимог, є лише соціальні і побутові потреби.
Що сьогодні потрібно зробити, щоб затяжну війну припинити?
Ситуацію можна подолати лише об’єднавшись, причому зусиллям всіх. Має бути ідея, яка об’єднає всю країну. Людям треба усвідомити небезпеку і згуртуватись. Не стояти осторонь трагічних подій! Це наша спільна біда. Не чекаймо від влади чи ще від когось порятунку. Кожна людина повинна пам’ятати – маємо ту владу, на яку заслуговуємо. Починаймо з себе, станьмо свідомими і відповідальними. Тоді і до влади прийдуть наші однодумці. Тоді ми все подолаємо.
