uk.wikipedia.org
19 жовтня 1917 року генерала Павла Скоропадського на з’їзді Вільного козацтва у Чигирині делегати від п’яти українських губерній і Кубані обирають отаманом Вільного козацтва.
Серед козаків особа нащадка гетьманського роду, бойового генерала Скоропадського мала неабияку популярність. Пізніше Скоропадський втратив весь свій набутий авторитет серед вільного козацтва через згоду балотуватися до Установчих зборів від блоку реакційних російських землевласників.
Після більшовицького перевороту в листопаді 1917 року Скоропадський визнав зверхність наказів Центральної Ради і виконував накази командувача Українського фронту генерал-полковника Дмитра Щербачова, що у свою чергу підпорядковувався Генеральному Секретаріату. У листопаді 1917 року збільшовичений 2-й гвардійський корпус на чолі з Євгенією Бош рушив на Київ для розгону української влади. Скоропадський отримав наказ Петлюри та Щербачова: розігнати заколотників. Оскільки збільшовичені частини мали низький рівень дисципліни, то ліквідація їхнього наступу відбулася без значного кровопролиття. Зокрема, під Вінницею заколотників зустрів Український стрілецький дивізіон Скоропадського. Частини червоних майже без бою були миттєво роззброєні, повантажені до ешелонів і відіслані до Росії.
Скоропадський на той час і не займав ніякої політичної позиції, а обмежував свою діяльність лише турботою про боєздатність свого військового підрозділу. Майбутній гетьман зіткнувся з холодним ставленням до себе з боку Генерального Секретаріату. Ще з літа 1917 року уряд Центральної Ради, занепокоєний великою популярністю аристократа-землевласника генерала Скоропадського, чинив йому перешкоди в керівництві корпусом: припиняв або затримував надходження до 1-го українського корпусу озброєння, одягу, харчів тощо. Наприкінці року через неспрацювання з новим військовим секретарем міністром Миколою Поршем та головнокомандувачем військових сил в Україні полковником Юрієм Капканом та через власні незадоволені амбіції Павло Петрович іде у відставку.
У середині березня 1918 року Павло Скоропадський утвердив опозиційну до Ради політичну організацію, сформовану з військовиків і землевласників, під назвою «Українська Громада» (пізніше «Українська Народна Громада»), яка увійшла в тісний контакт з Українською демократично-хліборобською партією В’ячеслава Липинського та Миколи Міхновського (на той час він вже був в одній команді з Липинським) та Союзом земельних власників з метою домогтися спільними зусиллями зміни уряду і внутрішньо-економічної політики Ради.
На хвилі незадоволення політикою Центральної Ради і німецьким окупаційним командуванням «Українська Народна Громада» розпочала підготовку до державного перевороту. На нараді 24 квітня 1918 року з генералом Вільгельмом Ґренером, фактичним керівником німецького війська в Україні, за підтримку (офіційно німецьке командування в цьому протистоянні зайняло нейтральну позицію) німців у перевороті Скоропадський взяв на себе низку зобов’язань політичного та економічного характеру, які тяжіли на майбутній політиці гетьманського уряду.
29 квітня 1918 року в Києві Всеукраїнський з’їзд хліборобів одностайно закликав проголосити Гетьманом України Павла Скоропадського. Центральну Раду було розігнано, натомість, одразу ж було проголошено про утворення Української Держави на чолі з Гетьманом, який узяв на себе повноваження щодо управління краєм.
за матеріалами Вікіпедії
