Тальнівські волонтери Микола Крижанівський, Петро Шандиба та Василь Гресько повернулися з передової, де були в гостях у солдат, які захищають Україну. У Василя Греська причина була ще більш хвилююча – чоловік їздив вітати із 30-річчям свого сина – командира взводу Андрія Греська.
“Добиралися довго. Ночували в Запоріжжі. Наступного дня приїхали у місто Волноваху, де знаходиться штаб територіального батальйону “Черкаси”, – розповідає Петро Шандиба. – Начальник штабу батальйону вишикував особовий склад і перед строєм привітав нашого іменинника. Сюрпризом для солдата був приїзд його батька. Андрій сильно розчулився. Щоправда суворо наказав, щоб я більше батька на передову не віз. Я пообіцяв. Сказав, що наступного разу привезу маму”.
Того ж дня чоловіки вирушили на передову.
“Їздили прямо до останнього блокпосту, за яким іде поле, а за ним – позиції ворога. Везли дуже дорогого й вартісного тепловізора, дальність дії якого – 1000 метрів. Нас попередили, щоб ніде не зупинялися, бо це – Донбас. Штаб нашої частини квартирує в хаті у селі. За оренду хати і комунальні послуги хлопці сплачують самі. Це спочатку викликало неабияке здивування хазяйки хати. Їм же казали, що прийдуть фашисти. І раптом ці “фашисти” платять за оренду житла. Та вона сама могла переконатися в людських якостях наших хлопців. Я з ними пробув дві доби. Не чув жодного матюка, жодної розмови про війну. Говорять про мирне життя, згадують свої професії. Ми привезли хлопцям кілька тортів, один із яких був у вигляді нашого герба – тризуба”.
Петро Михайлович каже, що в батальйоні служать два хлопці з Тального, один – уродженець Лащової – Слюсар Іван.
“Є вояки із Звенигородки, Канева, Кам’янки, Черкас. Всі хлопці – як на підбір. Їхні людські якості оцінили місцеві дівчата. Начальник штабу частини розповідав, що в РАЦСі Волновахи лежить 29 заяв на одруження. Волноваським дівчатам подобаються наші хлопці – виховані, чемні. Справжні джентльмени. Чотири пари вже встигли побратися. Новоспечені невістки відправилися на Черкащину, а їхні чоловіки повернулися до виконання своїх військових обов’язків”.
“Загалом ставлення місцевих жителів до української армії змінюється поволі, – розповідає Микола Крижанівський. – Ми бачили як на намальовані фарбою на стінах українські прапори невідомі вночі домальовували чорну свастику. Але це радше виняток із правил. Відсотків 50 жителів Приазов’я усе ж підтримують Україну. Дуже бояться, щоб не повернулася ДНР. 30% байдуже, яка влада в місті. Іще 20 відсотків завзято підтримують сепаратистів. Голова сільради в тому селі, де стоїть наш батальйон – утік до сепаратистів. Його обов’язки виконує секретар. Загалом терористи дотримуються перемир’я вельми умовно – коли хочуть, стріляють”.
