22-річна Ольга та 26-річний Максим* познайомилися у Вуглегорську після мінометного та танкового обстрілів. Хлопець підійшов запропонувати дівчатам гуманітарку… Натомість знайшов свою долю. Не дивлячись на погрози та крики “укропівська підстилка” з боку однокласників, прихильників “ДНР”, дівчина почала зустрічатися з добровольцем. І навіть переїхала жити до Умані. Тепер хвилюється лише за батьків, які залишилися вдома. Їм загрожує небезпека, бо донька спілкувалася із нацгвардійцями…
Познайомилися Максим і Ольга на День Шахтаря, в останню неділю серпня. Сепаратисти вирішили привітати жителів Вуглегірська та влаштували “салют”. З мінометів та танків, коли всі люди повиходили із будинків та підвалів на святкування, вони обстріляли школу та дитячий садок у жилому районі.
“Ми стояли на крайньому блок-посту біля Вуглегорська. Коли побачили, що місто обстріляли, пішли подивитися чи потрібна наша допомога містянам, – розповідає нацгвардієць Максим. – Взяли із собою макарони, гречку, печиво і вирушили до міста. Ми завжди так робили після обстрілів міста”.
Ольга разом із мамою та подругою після обстрілу їхнього району вийшли із підвалу на вулицю. Для них уже стало звичним вранці та ввечорі ховатися від мінометів….
Нацгвардійці підходили до кожного під’їзду 5-ти поверхового будинку і давали мешканцям їжу. Проте, коли підійшли до Ольги та її матері, виявилося що продукти закінчилися.
“Мені було страшенно незручно, що їм не вистачило їжі. Тому просто запитав у чоловіка, який підійшов до нас, чи не потрібні дівчатам засоби жіночої гігієни. – говорить Максим. – Нам волонтери привозили чимало прокладок, ми їх у взуття ставили, аби не промокало.
Наступного дня хлопець приніс дівчині та її родині їжу, солодощі. Зустрічалися Ольга та Максим таємно від усіх близько місяці. Коли прийшов час ротації, нацгвардієць захотів забрати кохану із собою, проте наткнувся на супротив батьків.
“Батьки дуже не хотіли відпускати Олю. Для них було спокійніше, щоб вона була поряд з ними під постійними пострілами куль, ніж зі мною в чужому для неї місці”, – продовжує Максим.
Але все ж батьків вмовив. І Ольга поїхала до Умані.
“Звичайно, що мені було страшно їхати в незнайоме для мене місто, де я нікого не знаю. Проте все ж наважилася, покинула рідний дім і поїхала, – ділиться з журналістами “Вечірньої Умані” Ольга. – Тепер лише хвилююся за своїх батьків. Якщо сепаратисти дізнаються, що я поїхала із нацгвардійцем, то це може стати останнім днем їхнього життя”.
Ольга та Максим живуть в Умані вже два місяці. Винаймають квартиру, шукають роботу. Проте дівчині й досі телефонують колишні однокласники із погрозами. Кажуть, що краще їй не повертатися додому.
“Проте я на це не звертаю уваги. Для мене головне, щоб все швидше закінчилося. Після останній подій та після відключення російського телебачення прихильників “Новоросії” в місті залишається все менше. Надіюся, що скоро їх зовсім не буде”, – каже Ольга.
У Вуглегорську зараз працює лише декілька магазинів. Не завжди там є всі продукти. Виживають містяни завдяки допомозі, яку надали нацгвардійці. Добровольці стали для них своєрідними волонтерами. А Максим справжнім рятівником для родини Ольги.
* Імена хлопця та дівчини змінені з міркувань безпеки їхніх рідних
