Григорій Лапченко – художник-кріпак із Черкащини, коханий прекрасної італійки…

25 Січня 2015 10:47

1458462_748047085279025_7563152118842283364_n25 січня 1801 року у сім’ї простого козака з Валяви (нині Городищенського району) Гната Васильовича Лапи й Ірини Іванівни Петрученко (Петренко) народився талановитий хлопчик Гриць Лапченко. Гірко, що у батька-козака знайшовся син-кріпак, якого граф Михайло Воронцов міг продати, як худобу. Хоч і був козак Гнат Лапченко церковним старостою села, але сина з кріпацтва не зміг визволити.
Змалку у хлопчика пробудилася жага до малювання. Спочатку Гриць навчався у сільській парафіяльній школі у місцевого дяка. На одинадцятому році життя батько спровадив його в Корсунь до іконописця Степана Превлоцького, у якого пізніше навчалися Іван Сошенко і Тарас Шевченко.
Граф хотів мати власного придворного художника, тому послав Григорія Лапченка на навчання спочатку в Білу Церкву до художника Якова Нікітіна, а коли той помер – до Санкт-Петербурга в Академію мистецтв. Кріпаків туди не приймали, але граф Воронцов був таким впливовим, що його посланець проходив поза всяким конкурсом. Навчався Григорій Лапченко в Академії з 1823 по 1830 рік у класі історичного живопису професора Андрія Іванова та дружив із сином професора Олександром Івановим.
За картину «Киянин сповіщає Претича про наближення до Києва печенігів» Григорій одержав золоту медаль І ступеня та звання художника. Графу Воронцову полестила ця звістка і він вирішив оплатити кріпакові семирічне стажування в Італії.
Двоє 30-річних друзів Григорій Лапченко та Олександр Іванов приїхали до Італії, оселилися поблизу Рима в містечку Альбано, винайняли помешкання у місцевого винороба Кальдоні. Коли трохи призвичаїлися, звернули увагу на 23-річну доньку хазяїна будинку, Вітторію (Вікторію) Кальдоні. Цю античну красуню знав мистецький світ. Ще коли дівчині було 13, її помітив художник і попросив у батька дозволу намалювати дівчину. З того часу Вітторія позувала славетним скульпторам Теккерані, Торвальдсену. Її портрет був надісланий Бальзаку, великому Гете. Кажуть, гетевська Маргарита мала багато рис від Вітторії. Коли Микола Гоголь побачив дівчину, він вигукнув: «Никакой гибкой пантере не сравниться с ней в быстроте, силе и гордости движений. Все в ней венец созданья, от плеч до античной дышащей ноги и до последнего пальчика на ее ноге…».
Як Ви здогадалися, обоє наших героїв закохалися в італійську натурницю. У Олександра фльор закоханості швидко здимів, а Гриць та Вікторія серйозно покохалися.
Лапченко написав з красуні картину «Сусанна і старці», за яку удостоївся звання академіка живопису. Здавалося, доля відміряла щастя повними пригорщами, але у 33 роки Лапченко почав катастрофічно втрачати зір. Та закоханих це не зупинило: вони займалися довгою справою оформлення шлюбу українського кріпака з італійкою; православного з католичкою.
Вони одружилися 29 вересня 1839 року, красуня Вікторія Лапченко залишила сонячну Італію, близьких, відремонтований і обставлений на її кошти будинок, і разом із чоловіком поїхала до північної країни. Граф Воронцов поселив молодих у своєму маєтку в Криму, дав художнику посаду управителя. Це сприяло покращенню здоров’я Григорія Лапченка. Через рік у молодих знайшовся син-одинак Сергій.
У горі, радощах Лапченки були разом. Довгий час вони жили в Києві, в Одесі, потім у селі Мошни на Київщині, у 1850 р. переселилися до Черкас.
І хоч Вікторії було холодно в Росії, вони разом із Григорієм виїхали до Латвії в Динабург (нині Даугавпілс), де син Сергій працював викладачем у Ліцеї, а в 1870 му році переїхали до Петербурга. На сімдесят восьмому році життя сліпий і всіма забутий Григорій Лапченко помер. А його вдова тихо доживала на чужині.