“Українські парамілітарні волонтери – один із факторів, не врахованих російськими стратегами. Хоча, якби вони читали українські казки, могли б звернути увагу, що жоден з героїв не діє без команди. Згадайте Котигорошка”, – пише журналіст видання “Висновки” Олена Нагорна в авторській колонці.
Вернидуб, Вернигора, Крутивус – це ж побратими-волонтери, яка з власної волі рушили з Котигорошком, і старанно вирішували з ним господарсько-бойові задачі у битві зі Змієм.
Волонтери підставили війську плече, зробили армію дійсно народною. Та однозначно позитивними герої бувають саме лише в казках. Волонтери іноді так захоплюються собою, що ставлять під загрозу імідж усього волонтерського руху. З власного досвіду, та зважаючи на висновки самих військових, виношу їх на люди, аби ті, хто планує їхати на передову, кілька разів подумали про власну мотивацію.
Воєнний туризм
Військові періодично втомлюються боротися з волонтерським туризмом до зони бойових дій і намагаються запровадити жорсткі правила допуску. І тоді здіймається галас – “нас до наших не пускають”. Насправді ж “свої” волонтери – ті, кому військові довіряють повністю, які везуть цінні прилади, – і допуск матимуть, і проїдуть без особливих перешкод.
“Діди”-волонтери зараз обговорюють доцільність преміум-продуктів, які завозяться в зону АТО. Плюс такої “доставки” – військові мають смачнішу та кориснішу їжу, розрядку через спілкування з людьми із зони миру. Мінус – інколи нераціональне використання ресурсів.
Нова пошта” має цільові програми пересилки в зону АТО. Чи є в цій ситуації сенс убивати транспорт, витрачати на пальне величезні кошти і везти на передову матраци чи відра вареників?
Бійцям, звісно, приємно, коли їм усілякі смаколики привозять. Але співвідношення користі та витрат виноситься в пріоритет. Доцільніше буває все це добро передати поштою. Правда, тоді фоток на танках не зробиш.
Селфі з наслідками
Фото-відеозвіт став основною доказовою базою участі конкретної персони у волонтерському русі. І, відповідно, доказом присутності у секторах. Утім, неуважність, необачність та необізнаність на фоні фронтового збудження волонтера може призвести до важких, а то й трагічних наслідків.
Фотографії з геотегами, з прив’язкою до місцевості, на яких видно і техніку, і особовий склад, переповнюють соцмережі. Причому “відзначаються” не тільки волонтери, а й журналісти. Нещодавно оператор “Громадського” засвітив у сюжеті місцезнаходження антимінометного радару. “Правильний” волонтер дуже відповідально поставиться до зйомки, і десять разів подумає, чи не зашкодить вона безпеці бійців.
Не економна економія
Одна зі свіжих історій: зв’язківці замовили волонтерам обладнання та запчастини, необхідні для виконання певного завдання. Ті взялися допомогти. Втім, коли привезли замовлення до частини, військові відмовилися його приймати.
Волонтери обурені – що ж таке!? Справа в тому, що замовлення волонтери підкоригували на свій розсуд – замість визначених деталей взяли наче такі самі, але “трішечки інші” й дешевші. У результаті, використання цих деталей за призначенням могло бути небезпечним – характеристики виявилися “трішки дешевшими”.
Часто буває подібне й з оптикою, і з формою, і з взуттям. Можна відзвітувати, що, мовляв, “вдягнули/забезпечили ого-го скількох”, а потім знову повертатися до того самого завдання. Вирішувати питання кількості за рахунок якості – просто принижувати свої підшефних бійців і надурно витрачати народні кошти.
Військові краще визначаться з тим, що саме їм треба. І завдання волонтера – виконати поставлену задачу. Або ж одразу сказати, що це неможливо. Звісно, якщо не йдеться про неконструктивні забаганки вояків, – таке теж буває.
Мрія “аватара”
Волонтерами не можна назвати тих, хто везе не тільки корисності-смаколики, а й відверто зайві речі. Останній “хіт” – завезена у великій кількості в місця дислокації “Укропна водичка”.
Ким завезена конкретно – з’ясовують вже компетентні органи. Не виключено, що це взагалі була спланована диверсія. Проте, і без “диверсантів” вистачає розумників, під виглядом волонтерської допомоги привозять спиртне.
“Правильні” командири такі передачки ліквідовують, а кур’єрів позбавляють допуску в місця перебування бійців. Проте бувають випадки, коли і просто морди б’ють.
Зарозумілість/Панібратство
Волонтери іноді забувають, що вони все ж таки допоміжна сила. А основне навантаження та вся брудна робота лягає на плечі бійців. Акценти зміщуються.
Приїжджає такий впевнений в своїй “пупземельності” на блок-пост, і починає: “Та я волонтер, та я пів армії годую, та я всіх комбатів знаю.. а ви мене про документи запитуєте?!” А перед ним – людина зі зброєю, яка перебуває в напруженні не один тиждень, а може й місяць.
Конфлікт може мати різні форми розв’язання. Але в будь-якому випадку, не додає позитиву іміджу волонтерського руху.
Так само дратують (особливо командний склад) гості, які відволікають своєю присутністю від виконання задач, необхідністю організовувати додаткові заходи безпеки, загалом, порушують звичний розпорядок. Як сказав один комбат: гірше за незваного волонтера може бути тільки його бажання залишитися в гостях на кілька днів.
У нашій ситуації, коли волонтерству віддають не “європейські” 3 години на тиждень, а повністю занурюються у цю справу, необхідне розуміння власної мотивації – чи це робиться дійсно для військових (пріоритетом стають саме їхні побажання, співвідношення витрати-вихлоп, принцип “не нашкодь”), чи для того, щоб потішити власні амбіції.
