uk.wikipedia.org
Черкаські історики вже нарахували зо три десятки сіл і містечок, у назвах яких колись була вшанована “радянщина” в усіх своїх проявах. Під їх гарячу руку потрапило навіть Ватутіне, назване на честь головнокомандувача Першим Українським фронтом, генерала армії Миколи Ватутіна, який загинув у боях за Україну як солдат. Спробуймо з’ясувати, що у нас тут насправді топонімічно-комуністичного, а заодно пригадати, як воно таким стало та яким було раніше, пише “Акцент”.
Кумачева Чорнобаївщина
От вже справді — не пощастило району. Навіть Нове Життя, засноване 1921 року, за бажання можна записати до переліку „комуністичних“ сіл. А що казати про Комінтерн, Ленінське, Першотравневе, Жовтневе. Чому так сталося, що саме ця славна богатирська земля увібрала в себе стільки таких назв? Насамперед з тієї причини, що її чималі території потрапили в зону затоплення при створенні Кременчуцького водосховища. Об’єднуючись у нові громади, як тоді казали — „на степу“, — переселенці давали новим селам назви в дусі часу. Хоча й не завжди безальтернативно. Моя бабуся, родом із села Мутихи, що теж пішло під воду, переповідала бувальщину, як десь у другій половині 1950-х новосели Самовиці, Більок та Мутих придумували назву новому поселенню. Дискусії були гарячими, кожен доводив важливість увічнення старої назви свого населеного пункту, тож досягли компромісу: село називатиметься Самбільмут. Але приїхав відповідальний товариш з області і сказав — буде Ленінське. Тож яку йому назву повертати — теж питання.
Сусіднє з знаменитою Красенівкою село Комінтерн — також з тих часів. На честь комуністичного інтернаціоналу називався й потужний радгосп, яким свого часу керував Герой Соціалістичної праці М.В. Консовський.
Дві Чапаєвки
Історію „комдивних“ сіл на Золотоніщині та Монастирищині колись з’ясовував мій колега Андрій Кравець, а сумніватися у ретельності його краєзнавчих розвідок він ніколи не давав. Тож виходить, що Чапаєвку Золотоніського району назвали 1920 року на честь двотижневого постою у тих місцях чапаєвської дивізії. А до цього мальовниче село не один вік називалося Богушковою Слобідкою.
Натомість, село на Монастирищині нарекли Чапаєвкою на честь… кіно. Після 1934 року, коли в прокат вийшла стрічка „Чапаєв“, країна на деякий час буквально збожеволіла від епічних подвигів легендарного вусаня та його компанії, а найбільш вразливими чомусь виявилися мешканці Панського Мосту на річці Рудій: зажадали негайного перейменування себе у чапаєвців. Ну й села, відповідно.
Не все тоталітарне, що червоне
Ось тут би не переборщити, бо й справді — „красне“, рідше — „червоне“, в нашій традиції є синонімами слова „красиве“. Маємо чотири, власне, Червоних — на Жашківщині, Корсунщині, Смілянщині, Тальнівщині. Ще — два Червоних Кута на Жашківщині та Христинівщині. Було ще багацько „автономій“ на кшталт Красногорок чи Краснохиженець, є Краснопілка та Красносілля… З Красносіллям на чигиринському шляху взагалі якась дивина: до 1946 року село у козачій колисці називалося… Мордва. Так і хочеться спитати — то що тепер? Адже кого як, а ось його перенарекли з цілком конкретною метою „комунізації“ місцевої географії.
Але нас, черкащан, насамперед цікавитиме сусідня Червона Слобода. Вона червона, бо гарна, чи червона, бо більшовицька? Виявляється, друге. Спочатку була Цісарською Слободою, 1913-го до 300-річчя Дому Романових стала Царською, а 1923-го в ознаменування пролетарської звитяги над старим режимом стала Червоною. Але чи варто вподоблюватися бикам на кориді, які ненавидять червоне в принципі?
Привиди позаминулого
Якось недогледіли комуністи, яких теж колись ідеологічна сверблячка телесувала, — і на карті Черкащини залишилось чимало географії, пов’язаної з іменами царів. От як тепер бути? З Миколаївками та Олександрівками ще півбіди, можна очі заплющити. Але ж у Кам’янському районі є Катеринівка: перейменована наприкінці ХVІІІ століття на честь імператриці Березівка. Ба — більше, є цілий райцентр Катеринопіль. Вдати, що ми не знаємо, за чиїм наказом була знищена Запорізька Січ, кому належать слова „Мала Росія та Фінляндія — суть провінції, і їх треба привести до того, щоб вони обрусіли“? То невже „самодуржавиця“, яка за легендою сама наказала перейменувати Калниболото на свою честь, заподіяла українцям менше лиха, ніж воронезький українець Ватутя, якого переписали на Ватутіна? Але чи захочуть задля справедливості катеринопільці стати калниболотчанами — невідомо.
Напевне, що після усього, що сталося з Україною протягом останнього року, прихильників збереження старих назв значно поменшало. Хоча в усьому, що з нею сталося, навряд чи старі назви повинні найбільше. Але в будь-якому разі, ця тема повинна враховувати бачення ситуації місцевим людом та таки глибшого її вивчення по кожному населеному пункту окремо. Бо Комінтерн чи Політвідділовець — то одне, а Придніпровське чи Родниківка — трохи інше, хоч і переназване комуністами.
