У Черкаському художньому музеї митці, працівники культури, чиновники та небайдужі черкащани обговорили перспективи розвитку української культури під час дискусії “Культурна політика в Україні: від радянської спадщини до європейського майбутнього”.
Модератор заходу Вікторія Феофілова з Коаліції “Молода Черкащина” звернула увагу на те, що підчас реформування українського суспільства мало хто звертає увагу про реформу культури, тому така дискусія є дуже актуальною.
Олександр Буценко та Валентина Дем’ян – представники Українського центру культурних досліджень при Міністерстві культури України – представили основні концептуальні напрями стратегії розвитку української культури. Зокрема, експерти звернули увагу на те, що одним з основних пріоритетів довгострокової стратегії розвитку української культури є створення, поширення, збереження та популяризація національного культурного продукту. Також розробники стратегії підкреслили, що культурний розвиток має спиратися на багатьох представників суспільства і стратегії регіонального розвитку, та закликали черкащан надавати свої пропозиції.
Ірена Карпа – відома українська письменниця, співачка, журналістка, телеведуча – розмірковувала, чи потрібно чиновникам взагалі впливати на культуру, в тому числі шляхом розробки стратегії. Пані Карпа зазначила, що вона взагалі є противником будь-яких втручань держави в такі незалежні справи, як, наприклад, творчість митців, максимум, чим вона може допомогти – це саме не втручатися. “Я прихильник того, аби культурою управляла не держава, а люди. Держава може допомагати через конкурси, кошти мають виділятися справжнім професіоналам на справді цікаві для людей речі”,- підкреслила мисткиня. Також експертка підкреслила важливість розвитку присутності Україні в світовому культурному просторі, в тому числі через співпрацю культурних закладів.
Сергій Проскурня – в.о. художнього керівника Черкаського драматичного театру ім. Тараса Шевченка, режисер, продюсер – висловився з приводу проблеми “обслуговування” культурою політики та ідеології, яка тягнеться ще з радянських часів. Перше, на що звернув увагу митець – це на складність зміни культурної парадигми в умовах, коли значні пости в політиці обіймають “старі” кадри: “Особи, які в Чернівцях на “Червоній руті” обривали мені ґудзики і здавали КДБ, займають зараз місця в культурній політиці, вони досі при владі. Встають на гімн, прикладають праву руку до серця…”.
Режисер звернув увагу, що ініціативи, які потребують фінансової підтримки держави, часто “загинаються в клітинках кабінетів”. Однак пан Проскурня підкреслив, що українська культура має величезні внутрішні ресурси, які підтримують її неперервний розвиток: “Культуру не треба захищати, її не треба рятувати, відроджувати, тому що культура має такий інстинкт самозбереження та виживання за будь-яких умов, що вона рятує нас. Нам треба навчитися ці вібрації та алгоритми відчувати та входити в цей простір. І тоді буде мобілізовуватися наше індивідуальне самовираження. … Процес децентралізації та активностей на локальному рівні об’єктивно примусить змінювати культурну політику”.
Учасники дискусії мали змогу ближче познайомитися з Олексієм Власовим – начальником управління культури Черкаської облдержадміністрації, який тільки півтора місяця як працює на посаді. Пан Власов підкреслив, що більше є громадським діячем і менеджером, ніж чиновником, має досвід керування культурними проектами, наприклад, міжнародним літературним конкурсом “Коронація слова”, і навички бізнес-адміністрування хоче застосувати на новій посаді, аби поступово змінювати систему. Очільник культурної галузі області підтримав думку про необхідність розробки регіональної стратегії розвитку культури, яка наразі відсутня, та підкреслив готовність до громадського діалогу щодо напрямків розвитку культури в регіоні.
Владислав Чабанюк – історик, кінорежисер, директор Державного історико-культурного заповідника “Трипільська культура” з села Легедзине поділився думками про взаємодію культурних закладів та держави. Історик зазначив, що саме ініціатива на місцях та волонтерство рятує цікаві культурні проекти – наприклад, окрасу заповіднику – трипільську будівлю почали будувати за бюджетні кошти, а коли фінансування припинилося – продовжили волонтерськими зусиллями та коштами благодійників, що врешті переросло в міжнародний фестиваль “Трипільська толока”. Пан Чабанюк підкреслив, що надмірна бюрократизація культурної політики тягне за собою небажання звертатися за допомогою: “Нам не потрібні вказівки зверху та керування чиновниками, які в більшості випадків не допоможуть, а будуть лише заважати”. Директор заповідника звернув увагу і на те, що сама держава не демонструє зацікавленості в певних важливих сферах – наприклад, археологічних дослідженнях, та підкреслив, що підчас реформування культурі, в тому числі оптимізації діяльності закладів, скороченні штату робітників, треба не підходити формально, а враховувати реальні потреби в фахівцях, особливо в селах.
Гаряча дискусія велася щодо того, чи варто працівникам культури боротися з зайвою бюрократією та інколи абсурдними вимогами. Ірена Карпа закликала боротися з цим відкрито, привертаючи увагу преси та створюючи скандали. Олексій Власов пообіцяв свою підтримку всім, хто звернеться до нього з цього приводу. А от Сергій Проскурня зазначив, що боротьба працівників культури скоріше партизанська: «Наша головна мета – вижити, і допомогти вижити тим дітям і внукам революцій, які вже зараз є. А зупинити зміни вже ніхто не зможе». Його також підтримала директорка Художнього музею Ольга Гладун: «Боротьба кожного – це якісна робота на його власному місці».
Загалом усі присутні зійшлися на думці, що такі дискусії є дуже корисними і їх потрібно проводити регулярно, залучаючи до цього процесу все більше і більше людей.
