4 червня 1602 р. у Каневі на Чернечій горі козаки попрощалися з гетьманом Самійлом Кішкою.
Самійло Кішка (Кушка, Кошка) народився в Каневі близько 1530 року у шляхетській сім’ї з брацлавського роду Кошичів або Кошків. У рідному місті здобув добру освіту. З двадцяти років Кішка почав козакувати, у походах Байди Вишневецького участь брати. Кажуть, що мав козак військовий хист та снагу. Хоч був малий, але позбавлений властивої коротунам жаги вождизму, тому запорожці його любили, великим авторитетом нагородили. А після загибелі Вишневецького його обрали гетьманом.
34-річний гетьман Кішка запалився думкою відкрити запорожцям шлях до моря, щоб із моря наносити візити ворогам а і потрапити в центр Османської імперії. Козаки приватизували Чорне море у 1567 році і протягом двох років штурмували міста Гезльов, Ізмаїл, Кілію, Білгород та Очаків, нещадно громили турецькі галери. Це вивело турецького султана Селима ІІ з рівноваги. У 1568 році він підтягнув до Очакова регулярний флот і пообіцяв польському королю великою війною, якщо той не укоськає «шалених» козаків Кішки.
Переляканий Сигізмунд II Август видав наказ, у якому вимагав, щоб козаки «зійшли з Низу», оселилися біля прикордонних замків, записалися за високу платню на королівську службу і воювали лише там, де їм накажуть воєводи чи старости. Польський король призначив козакам коронного гетьмана — шляхтича Яна Бодовського. За того часу козаків, які записалися до реєстру, почали називати реєстровими; решта (низове козацтво) трактувалася, як степове чи морське піратство, і піддавалася баніції (закону про визнання козаків не легітимними).
Та в 1573 році ескадра Самійла Кішки зазнала поразки від турецького флоту, гетьман потрапив у полон і 25 років тягав весло на галері. У 1599 році він зумів підняти на галері повстання українських невільників. Бранці перебили турецький екіпаж, оволоділи кораблем і з піснею «Несе Галя воду» попливли до рідних берегів. Кішці пощастило біля Тендрівської коси наскочити на човни козацького отамана Семена Скалозуба.
Після полону у пам’ять про своє визволення з турецького полону Самійло Кішка власним коштом збудував у Києві на Подолі церкву Святого Миколи Доброго. При храмі влаштував шпиталь для літніх та знедолених людей. Потім Кішка подався до рідного Канева і вирішив якийсь час перепочити там, милуючись природою. Однак відпочити йому козаки не дали. Справа в тому, що отаман Скалозуб був перехоплений турецькими галерами у Керченській протоці і загинув у відчайдушному абордажному бою. Дізнавшись про загибель гетьмана Скалозуба, вони послали гінців до Кішки: «Іди гетьманувати!».
Кішка, обраний знову гетьманом, різко змінився: із вдалого «бізнесмена морського піратства» став політичним діячем, першим козацьким теоретиком і практиком морської війни. Він добився від польського короля Сигізмунда ІІІ Вази скасування баніції, визнання козацтва суспільним станом.
Самійло Кішка пристосував козацькі байди до морських походів і вони увійшли в історію як чайки, прообраз підводного човна; створив тактику бою козацької ескадри з турецьким флотом і тактику штурму морських фортець.
Того ж року Самійло Кішка здійснив похід. У зустрічному морському бою запорожці знищили регулярну турецьку ескадру, поруйнували турецькі міста на південному березі Чорного моря; заставили оцінити доблесть козацької шаблі внутрішні турецькі міста Трепезунд і Синоп, звільнили частину «братів» із загону Скалозуба. З походу Самійло Кішка повернувся на кількох турецьких галерах з визволеними невільниками та великою здобиччю. Це був останній морський похід запорожців під керівництвом Самійла Кішки, що примирив низових козаків із реєстровими.
Сімдесятилітнім гетьман провів успішні військові походи в Молдову, після яких домігся від польського сейму реабілітації українського козацтва.
Після неодноразових звернень польського уряду і короля до Січі, Самійло Кішка в 1601 році на чолі 4-тисячного козацького загону брав участь у польсько-шведській війні у Лівонії. Там гетьман особисто водив у бій своїх козаків. У бою під цитаделлю міста Феллін (Полтсамаа), вранці 28 лютого 1602 року Самійло Кішка загинув зі зброєю в руках, як і належало козацькому лицарю.
Оплакавши тяжку втрату, козаки з великою шаною перевезли тіло гетьмана до його рідного Канева і 4 червня 1602 р за козацьким звичаєм «вічну славу» проспівали; поховали – під залпи гарматного салюту на горі Старий скарб, яка пізніше дістала назву Чернеча гора і де 22 травня 1861 р. був похований Тарас Шевченко.
Новим гетьманом, замість Самійла Кішки, козаки обрали Гаврила Крутневича, теж старого та досвідченого вояка.
Ганна Черкаська
