Правобрежна Україна на карті сучасної України
commons.wikimedia.org
Насильне переселення (депортація) мешканців Правобережної України в Лівобережну (Гетьманщину) було проведено російською владою за наказом Петра І.
Українців почали зганяти з площі близько 35 тис. кв.км наприкінці грудня 1711 р. і в січні-лютому 1712 р. За різними оцінками було переселено від 100 до 200 тисяч мешканців.
Рішення про переселення було прийнято у відповідь на нелояльне ставлення українців Правобережжя до російської влади. Йому передували перехід Івана Мазепи та запорожців на бік шведського короля Карла ХІІ під час Північної війни в Україні (1708 р.), а також велика підтримка населенням та козацькими полками гетьмана Пилипа Орлика під час його походу на Правобережну Україну (1711 р.).
Згін був добре спланований. Загальну відповідальність за його проведення ніс фельдмаршал Борис Шереметєв, безпосередньо ж провів генерал Карл Евальд Ренне (Рен), в розпорядженні якого при цьому був кавалерійський корпус з п’яти полків та деякі нерегулярні військові частини.
За задумом Бориса Шереметєва, лівобережне козацьке військо мало допомогти переганяти населення, проте жоден з документів не засвідчує його участі. Це наводить на думку, що лівобережний гетьман Іван Скоропадський свідомо уникав брати участь у переселенні, не бажаючи зіткнути лівобережне козацтво з правобережним, а також він розумів, що влаштування переселених в Лівобережній Україні є справою надзвичайно складною. Це не завадило йому на початку згону, на прохання Шереметєва, звернутися до населення Правобережжя з універсалом, що закликав його переходити на лівий берег Дніпра.
Активністю у здійсненні згону відзначився правобережний білоцерківський полковник Антон Танський. Допомогу Ренне надали ще два правобережних полковники — чигиринський Гнат Ґалаґан і брацлавський Григорій Іваненко.
Ппитання про необхідність примусового виселення мешканців Правобережної України на Лівобережжя російська влада почала обговорювати після походу Орлика, щоб, у разі повторного його позбавити Орлика можливої підтримки з боку населення.
З листа київського губернатора Д.Голіцина до Скоропадського від 8 березня 1711 р. відомо, що Скоропадський для початку запропонував переправити на лівий берег Дніпра жителів міст Корсуня, Кальниболот, Лисянки та Чигирина (та навколишніх сіл), в напрямі яких рухався Пилип Орлик, і при цьому «жилья их … попалити и пусто оставляти».
За свідченнями спостерігачів того часу Правобережна Україна повністю знелюдніла.
Процес не не обмежувалися виключно виселенням — військові загони руйнували і спалювали господарства мешканців (насамперед їхні житла), щоб вигнанці не могли повертатися назад, і вдавалися до реквізиції худоби та зерна. Частина населення переховувалась від загонів, та намагалися оселитися на тих самих місцях. Спроби переселених мешканці повернутися назад в подальші роки також заборонялися російською владою.
Згін мав міжнародний резонанс. Польща, що не відмовлялася від наміру знову запанувати на Правобережжі, яке їй формально належало, вимагала від Росії дозволу на повернення переселених.
Згін загалом збігся з відходом російських військ з Правобережжя, що знаменувало втрату його Росією. Туреччині так і не вдалося створити тут козацьку державу. У 1714 р. Правобережжя повністю остаточно повернула собі Річ Посполита. Організованого козацтва вона у ньому на застала: козацтву згін завдав такого нищівного удару, після якого воно не в стані було відновитися.
А.Танський, і Г.Галаган, і Г.Іваненко були різною мірою винагороджені за вірну службу під час згону лівобережними маєтками. Також за гетьманським універсалом маєтки на Лівобережжі отримав і Б.Шереметєв — як компенсацію за втрачений ним на Правобережжі Смілянський маєток...
За матеріалами uk.wikipedia.org
