school18.kr.ua
Аби допомогти дитині адаптуватися у школі, треба поставити її у центр цього процесу. Головним має бути ваш малюк, а не школа. А його комфорт і безпека для вас – на першому місці. Адже не секрет, що перший клас для дитини – це великий стрес. Як зробити адаптацію до школи менш проблемною та зробити перебування дитини там більш комфортним, зберігши взаємини в родині, “Рідній Черкащині” розказала черкаський психолог і психотерапевт Ольга Чіпенко.
1. Грайтеся “у школу”
Адаптування треба розпочинати зазделегідь, можливо, навіть за рік до “вашого” 1 вересня. Нехай маячок дасть дитина: тільки-но вона скаже слово “школа”, або спитає “А я буду ходити до школи?”, з цього моменту ми починаємо прокладати місточок до школи.
Усні настанови неефективні. Коли малюк грається в школу, ходить зі шкільним ранцем, у грі стає в позицію вчителя – отоді він готується до школи ефективно. Тому що аж до 8 років основним способом навчання є гра.
Коли ми уважні до дітей, то побачимо, що них самих цікавлять ситуації, які можуть зустрічатися в школі. Якщо ж ми розуміємо, що дитина не пропонує погратися в школу і не виявляє інтересу до цієї теми – пропонуємо такі ситуації самі. Бо школа – це набір цілої купи взаємин між дитиною й колективом, дитиною і дитиною, дитиною і вчителем. Коли дитина в оце все грається, вона моделює певні ситуації й “проживає” їх на випередження. Що таке стрес? Це раптова зміна. Якщо вона стається несподівано й змінюється багато речей одночасно, ми говоримо про стрес в негативному сенсі. Як нам звести стрес до мінімуму? Розтягнути зміни в часі, щоб мати можливість поступово перейти на новий етап життя.
Ольга Чіпенко
2. Будьте агентом своєї дитини в школі
Якщо з якихось причин ви прогавили етап гри “у школу” будьте агентом, провідником своєї дитини в школі: треба йти до вчителя і допомогти дитині порозумітися на місці і посприяти вчителю зрозуміти дитину. Дайте вчителю інструкцію, як спілкуватися з вашим малюком – розкажіть, які дитина має звички, що вона любить, як заведено поводитися в родині.
Коли батьки на боці дитини, то це суттєво полегшує адаптацію. Це означає, що вони займають позицію не спостереження за тим, виникнуть у дитини серйозні проблеми чи ні, щоб потім бігти до спеціаліста, а супроводжують дитину на новій території, допомагають освоїтися настільки, наскільки це можливо.
Не соромтеся й разом проводьте “розвідку боєм”: заходьте до класу, поки є така можливість; роздивляйтеся, з’ясовуйте разом, де що знаходиться; оцінюйте емоційну атмосферу; помічайте, як діти поводяться стосовно вашої дитини; як ваша дитина ставиться до інших.
Будьте максимально присутнім на новому місці в нових умовах і знайте з власного досвіду в результаті особистого знайомства з дітьми, вчителем реакцію дитини на нові обставини. Батьки часто покладаються на малюка й думають: “Я спитаю, як там у школі і він мені розкаже”. А дитина далеко не завжди готова у 6 років виділити причину, наприклад, свого пригнічення. І така повна й різка передача відповідальності сину чи доньці, яка часто супроводжує похід у 1 клас, – травматична. Особливо, якщо не готувалися зазделегідь, не було ігор, спостереження за школярами.
3. Досліджуйте школу разом із дитиною
Допомагайте дитині освоювати нову територію й нове оточення з ентузіазмом. Ми йдемо у школу досліджувати – як парк, як ліс, як дитячий гурток. Ми йдемо до друзів, до партнерів, до помічників, а не здаємо дитину в “казьонний дом”. Наші очікування діти схильні справджувати і батькам треба пам’ятати це завжди.
school3.ck.ua
4. Не переборщіть із контролем взаємин у “дитячій зграї”
У вибудовуванні стосунків із однокласниками геть зовсім добре все одно не буде – і це треба прийняти як факт. Бо ситуація неприродна – надто велика концентрація дітей на маленькій території. Причому дітей такого віку, які конче потребують фізичної активності. Якщо діти не рухаються, в них починаються проблеми зі здоров’ям. Коли вони рухаються на маленькій території, підвищується рівень травматизму. Вони конкурують за територію, щоб рухатися. Тобто створюються всі умови для агресії.
Будуть сутички й конкуренція. Згодом, коли діти підростають, обов’язково з’являється булінг – більш агресивні травмовані діти пригнічують більш пасивних, схильних до жертовності. Добре би батькам знати свою дитину. Якщо є припущення, що малюк, можливо, буде агресивний, ми його просимо про те, щоб він давав іншим дітям можливість займати стільки життєвого простору, скільки вони потребують. Якщо ви знаєте, що дитина схильна в ситуації натяку на загрозу поступатися, “закуклюватися” – просіть у вчителя про підтримку, говоріть, що дитина потребує допомоги, аби захищати свої позиції.
Але оскільки діти в цьому віці вже пробують різні соціальні ролі – лідерську, виконавську, посередницьку, то наш постійний контроль за їхньою взаємодією в “дитячій зграї” недоречний. Коли виникає якийсь конфлікт – наша присутність важлива. Якщо конфлікту немає – не треба втручатися у взаємини в дитячій групі.
5. Обов’язково спілкуйтеся з іншими дітьми
Ми можемо, ба навіть мусимо спілкуватися з іншими дітьми з дорослої, відповідальної позиції. Не треба боятися попросити про щось іншу дитину, не треба боятися зробити зауваження, не треба боятися захистити свою дитину від маленького агресора.
У нас дуже часто є мовчазне очікування, що на дитину вплинуть її власні батьки. Та чи часто це стається? Тому нормально прийти в клас і сказати, приміром: “Я тебе прошу, більше не забирай речей у моєї дитини, ми так не робимо. Я не дозволяю так чинити з моєю дитиною”.
6. Взаємини із учителем – завдання №2
Пріоритети мають бути розставлені чітко – спершу ми гарантуємо безпеку й комфорт своїм дітям, а потім уже задача №2 – інвестувати у взаємини із вчителем.
Хороший вчитель дуже цінує батьків, які не віддають дитину в “хороші руки”, а продовжують нести свою відповідальність, коли дитина в школі. Тоді вчитель може робити тільки свою роботу – учити, а не займатися “добатьківством” цих дітей.
А якщо це педагог, який схильний вирішувати питання авторитарно і для якого дитина – це засіб досягати показників успішності в класі, то це не той учитель, до якого треба віддавати свого сина чи доньку. Усвідомлюйте – ця система працює для нас, а не ми даємо системі сировину, щоб вона працювала.
7. Гуляйте ще більше з першокласником
Першачкам 100% необхідно забезпечити фізичну активість. Можна приходити за дитиною зі змінним одягом і взуттям і, переодягнувшись, відразу йти “активнічати” – до парку чи на майданчик. Не тягнути дитину їсти, не пропонувати сідати за уроки, а перш за все реагувати на імпульс дитини задовольнити потребу у спонтанному русі.
Не треба припиняти водити дитину на спортивні заняття чи на танці, якщо ви відвідували їх у дошкільний період. Але всі гуртки – не відразу після уроків. Зайва муштра після школи не потрібна. Треба дати дитині можливість виплеснути енергію спонтанно.
А вже коли малюк зробив це й ожили всі суглоби і кожен м’яз – отоді вже можна йти їсти, розмовляти й сідати за уроки.
zakupy.lviv.ua
8. “Продльонка”: дотримуємося принципу – вдома більше, ніж у школі
Чи потрібна “продльонка” першачку залежить від того, що готова зробити сім’я. Діти 1-2 класу потребують присутності дорослих і їх підтримки у виконанні домашніх завдань.
Крім того, що їм це треба для засвоєння матеріалу, це ще й важливо, бо показує включеність батьків. Іноді дорослі згадують з жалем, як батьки не цінували їхніх шкільних досягнень і як діти старалися, чистенько писали в зошитах – і не отримували підтримки. Й тоді інтерес до навчання згасає. Тому робити разом завдання – це показувати дитині, що вчитися важливо і ми раді за дитину, що вона почала свій шлях у науці. По великому рахунку – це просто зміна спільної діяльності. Якщо до цього ми разом тільки читали казки й гралися, то тепер ми разом також опановуємо нові навички.
Робимо уроки разом не для того, щоб наглядати й муштрувати, а показуючи свою включеність, підтримку й зацікавленість. Якщо батьки цього дати не можуть, тоді краще “продльонка”.
Є збалансовані варіанти “продльонки” – велика перерва між уроками, коли діти можуть задовольнити свою потребу в русі і “скинути” таким чином емоційне навантаження перед заняттями в групі продовженого дня. Перш ніж віддавати дитину на “продльонку”, варто дізнатися розклад.
Важливо дотримуватися принципу – вдома більше, ніж у школі. Підраховуємо час, який ми проводимо поза годинами сну з дитиною і який вона проводить без нас. І якщо ми бачимо, що “продльонка” до 17.00 і дитина з 8 ранку при цьому в школі, а ввечері ви проводите мало часу разом – готуйтеся до побічних реакцій.
Дитина часто опирається школі й навчанню не через те, що не подобається вчителька чи клас. А тому, що відчуває підміну. Сприймає школу як таку інституцію, яка забирає від мами. І якщо це конкуренція, школа програє. Воно й добре, бо коли школа виграє, дитина втрачає контакт із батьками. Маємо тоді людей, які вивчилися на самі п’ятірки, перемогли на всіх олімпіадах, а в житті нічого не досягли. Тому що все – немає для чого старатися, школа закінчилася…
