Роз’яснення Голови Комітету ВР з питань екологічної політики Миколи Томенка
ukr-online.com
Стосовно чергової «геніальної» ініціативи Державного агентства рибного господарства про запровадження плати за любительський вилов риби у водоймах України.
Як Голова Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та співавтор низки законів про боротьбу з рибним та мисливським браконьєрством інформую молодих чиновників з агентства, які, очевидно, ще не встигли ознайомитися з чинним законодавством у сфері, якою вони керують: питання любительського та спортивно рибальства чітко урегульовані чинними Законами України.
Так, зокрема, Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» вже у статті 1 чітко визначає, що:
«ЛЮБИТЕЛЬСЬКЕ РИБАЛЬСТВО – безоплатне добування (вилов) водних біоресурсів у порядку загального використання, у дозволених обсягах, для особистих потреб (без права реалізації) знаряддями вилову, встановленими для цього правилами рибальства. В інших випадках любительське рибальство здійснюється на праві спеціального використання».
«СПОРТИВНЕ РИБАЛЬСТВО – вид любительського рибальства, що здійснюється у порядку загального використання, з установленням певних вимог до проведення спортивних змагань або кваліфікаційних нормативів».
Як відомо, обмеження щодо такого вилову риби стосується лише кількісних параметрів вилову риби.
Також Водний кодекс України у статті 47 визначає право загального водокористування: «Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів».
Отож, висновок перший: якщо у чиновників виникає бажання ліквідувати право громадян на безоплатний любительський вилов риби, для цього їм треба виступити із відповідними законодавчими ініціативами змін до цих двох Законів, затвердити їх у профільних міністерствах та подати від імені Кабінету Міністрів як законопроект на розгляд до Верховної Ради. Що стосується Державного агентства рибного господарства, то воно НЕ МАЄ ПРАВА ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ. А жоден інший нормативний чи підзаконний акт не дає права порушувати чинне законодавство України.
А тепер по суті.
Для того, щоб навести порядок у цій сфері, треба, щоб всі структури, які отримують кошти з бюджету на охорону довкілля зокрема, виконали норми усіх наших Законів, які стосуються охорони біорізноманіття, тваринного світу та боротьби з браконьєрством.
Зокрема, я є співавтором низки діючих законів, які були розроблені спільно з громадськістю та, зокрема, Андрієм Неліпою, Ігорем Тихолазом, Володимиром Борейком, Олегом Листопадом та іншими фахівцями. Цими законопроектами за останні 5 років ми дали можливість повністю ліквідувати браконьєрську мафію та зловживання в цій сфері.
Зокрема, ми заборонили:
- – виготовлення, збут, застосування та рекламу в Україні браконьєрських знарядь (отруйних принад, колючих, давлячих та капканоподібних знарядь лову, електровудок, вибухових речовин, пташиного клею та монониткових сіток);
- – ввезення в Україну капканів, мониткових сіток і електровудок;
- – ввели кримінальну відповідальність за використання вибухових отруйних речовин і електровудок;
- – а також значно збільшили штрафи за порушення цих норм законів.
До того ж, ми відновили права громадських інспекторів з охорони довкілля, заборона на які тривала біля 15 років.
Отож, законодавчих інструментів для боротьби з браконьєрською мафією в Україні на сьогодні є достатньо. Проте, на жаль, на місцевому рівні вона досі «кришується» десь міліцією, десь рибінспекторами чи представниками інших структур.
Не менше зло – неконтрольований промисловий вилов риби. Тому ідея Держрибагентства і далі дозволяти масово і безконтрольно виловлювати рибу для бізнесу, а за гроші рибалок-любителів відновлювати рибний потенціал – це повний абсурд.
Тут наша позиція чітка: необхідно заборонити на певний період промисловий вилов риби у природних водоймах і обмежити – у водосховищах. При цьому Кабінет Міністрів має визначити акваторії, де дозволяється або забороняється промисловий вилов риби. Водночас видачу лімітів на вилов риби і контроль за їхнім дотриманням треба зробити відкритим для громадськості.
Ці два напрямки – боротьба з браконьєрством та обмеження промислового вилову риби – є дуже важливими, і наш парламентський Комітет готовий до співпраці з відповідними державними структурами.
Але дивує примітивізм підходу чиновників, які для того, щоб вирішити проблему в Україні, використовують лише «метод Яценюка» – ввести черговий податок для бідних і не чіпати багатих.
Адже ідея платної любительської риболовлі – це додатковий податок для більшості небагатих людей, які використовують рибалку і для відпочинку, і для елементарного добування їжі, скажімо, на селі.
До того ж, така ідея Держрибагентства несе в собі корупційну загрозу. Уявіть собі, скільки чиновників треба оплатити з бюджету, і в який спосіб вони будуть адмініструвати цей податок: збирати плату з касовими апаратами на човнах?!..
Наш Комітет і, я сподіваюсь, вся Верховна Рада не підтримає дану ініціативу про платну любительську риболовлю у разі її подання Кабінетом Міністрів. І в черговий раз даю пораду: чиновникам треба боротися з браконьєрською мафією, яка пронизала всю систему рибної галузі, а не з простими рибалками.
