Обабіч дороги, що веде з Мелесівки у Золотоношу, вже три місяці живе пес. Він з надією жде свого господаря, який безжалісно викинув його з авто.
Віддана собача душа кидається геть від будь-яких перехожих, котрі намагаються пригостити бездомну тварину чи то окрайцем хліба, чи грудкою каші. Хіба що не відмовляється від молока, яким пригощають мелесівські молочарниці, повертаючись із золотоніського ринку. Та й то наближається до миски тільки тоді, коли господиня відійде.
Дехто з турботливих селян вже мав намір і прихистити пса, та він не йде до чужих рук. Все сподівається, що за ним повернуться.
Цю сумну історію розповів виданню “Златокрай” Микола Ковтуненко, який мешкає у Мелесівці. Вибравшись до міста, він поспішив до редакції, з надією, що господар одумається і забере тварину, адже на носі холодна зима:
“Я вже старий і син забирає мене до себе. Та свого собаку я вже віддав у надійні руки. Хіба ж можна так вчиняти з живою душею, це ж як член родини. Звідки ж беруться такі нелюди?”.
А й справді, звідки? Що робить людину такою черствою і бездушною?
