univ.kiev.ua
Ім’я українського академіка Агатангела Кримського у 1970 році було внесено у затверджений ХVІ сесією Генеральної Асамблеї Юнеско перелік видатних діячів світу. Сьогодні, 15 січня, виповнюється 145 років із дня народження відомого вченого-енцеклопедиста, поліглота (знав понад 60 мов!), засновника Української Академії наук, який вважав Звенигородку на Черкащині своєї малою батьківщиною.
Агатангел Кримський народився 15 січня 1871 року в місті Володимир-Волинськи й, що на Волині. Родина його походить із старовинного татарського роду, який проживав у Бахчисараї. Так склалися обставини, які змусили предків академіка перебратися до Білорусії, а його батьків, ще до народження сина, переїхати до міста Володимир-Волинський. Проте через декілька місяців сім’я переїздить із Волині до Звенигородки і ця зміна була знаковою. У цей період батько Агатангела за видання підручника з географії отримав солідний гонорар, за який побудував будинок у місті Звенигородці. Тут і пройшли дитячі роки майбутнього вченого.
Будинок Кримських у Звенигородці. Фото Сергія Криниці
Хлопчик навчився читати у три з половиною роки, а вже в п’ять років батько віддав його до Звенигородського міського училища, де він навчався упродовж 1876-1881 років. Десятирічним хлопчиком Агатангела віддали до прогімназії в м. Острозі, на Волині, де проживала батькова сестра, а в 1884 році Кримського переводять до четвертого класу другої Київської гімназії.
У 1885 році він за конкурсом вступає до колегії ім. Павла Галагана, яка була відома на всю Україну. У цій колегії Агатангел вивчав польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську мови. В колегії Кримський заприятелював із Павлом Житецьким і Михайлом Драгомановим. Вони пробудили в свідомості майбутнього вченого любов до української мови, літератури, історії. Дякуючи їм Агатангел Кримський (псевдонім А. Хванько), не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя українській науці та культурі. Після закінчення колегії Павла Галагана у 1889 році, Кримський вступає до Лазаревського інституту східних мов у Москві. Після закінчення цього інституту у 1892 році здібного юнака залишили на кафедрі арабської філології для підготовки професури. Для майбутнього вченого основними дисциплінами були арабська філологія, іслам та арабська література, перська і турецька мови та література. Повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету Кримський пройшов впродовж 1892-1896 років під керівництвом мовознавця В. Міллера, славіста Р. Брандта, знавця індоєвропейських мов П. Фортунатова. 1896 року молодий вчений склав магістерські іспити з арабістики у Петербурзькому університеті та зі слов’янської філології у Московському університеті. Крім того він слухав у Московському університеті лекції із всесвітньої історії у професора В. Гер’є.
Після закінчення Московського університету Кримський від Лазаревського інституту одержав дворічну стипендію для поїздки в Сірію та Ліван.
У 1898 році, повернувшись з відрядження, Кримський працював у Лазаревському інституті. Там він викладав курси семітських мов, вів курс перекладу з російської на арабську і навпаки, вивчення Корану, читав лекції з історії арабської літератури. З 1901 року Кримський очолював кафедру арабської лінгвістики, став професором арабської літератури, а в 1903 році став професором історії мусульманського Сходу. За період викладання в Лазаревському інституті східних мов вчений видав багато академічних підручників з філології та історії Близького Сходу, про Коран, мусульманство, курси історії літератури арабів, персів і турків. Тільки в Лазаревському інституті східних мов Агатангел Кримський видав 26 томів наукових праць, тисячі статей.
У тридцять років професор Кримський став широко знаним ученим, за яким буквально полювали провідні наукові центри не тільки Російської імперії. Поліглот, який з дивовижною легкістю оволодів понад шістдесятьма мовами. Вчений-енциклопедист Агатангел Кримський виступав, як історик, письменник і літературознавець, театрознавець, мовознавець, фольклорист і етнограф. Слід відмітити, що все підготовлене ним відзначалося капітальністю, науковою глибиною, сумлінністю. Леся Українка йому писала: “Я люблю Ваші наукові твори… Я люблю їх стиль, їх тон. Куди діваються Ваші нерви, як Ви пишете такі речі?.. Такий колорит я тільки на Акрополі бачила!”.
29 років вчений Кримський працював і творив у Москві, хоч весь час був душею в Україні. Влітку 1917 року був відряджений Російською академією наук до Трапезунда (Туреччина) окупованою російською армією зі спеціальною місією забезпечити охорону місцевих пам’яток історії та культури. Там вчений співпрацював з арабськими науковими часописами, зокрема з філологічним журналом “Ал-Машрік”. Працював Кримський в арабських рукописних сховищах й бібліотеках, зокрема в Бейруті.
1918 року Агатангел Юхимович переїхав до Києва, став професором Київського університету, членом Комісії для вироблення законопроекту про заснування Української академії наук. Був одним із академіків-засновників УАН (нині Національна академія наук України), незмінним секретарем УАН. За його ініціативою 1925 року було засновано Київське відділення наукової асоціації сходознавства.
Кримський глибоко вникав у творення науки вільної України. Це він разом з В.І. Вернадським та М.П. Василенком у 1918 році стали організаторами Української академії наук. Вчений протягом перших десяти років був незмінним секретарем УАН. Це наш земляк вимушено очолював Академію під час частої зміни її керівників. Він успішно виконував функції директора інституту української наукової мови ВУАН (з 1921 року керував історико-філологічним відділом Академії, головував у комісіях зі створення словника живої української мови, з історії української мови, діалектичній комісії, працював професором Київського університету, керував кабінетом ірано-арабської філології. Кримський був одним з головних організаторів науково-дослідної роботи в Академії. У вченого багато часу забирали адміністративна діяльність в Академії, участь у роботі багатьох інститутів, які вели роботу з історії, мовознавства, української літератури та викладацької роботи на кафедрі всесвітньої історії Київського університету. Звичайно, робота в Києві була менш продуктивною у порівнянні з московським періодом.
Агатангел Юхимович в київський період наукової діяльності більше відводив часу тюркології. Він видав кілька праць з історії Туреччини та її літератури. У 1927 році він випустив книжку «Історія Туреччини та її письменства», де дослідив творчість письменників і поетів з біографічними відомостями про авторів. У 1929 році Кримський видав «Історію Туреччини», починаючи від сельджуків у Малій Азії і закінчуючи Сулейманом Пишним.
Слід відмітити, що вчений А.Ю. Кримський ділив свій час між Києвом і Звенигородкою. Відпустки свої він проводив здебільшого у Звенигородці, де мешкали його сестра і брат, була садиба.
Вчений працював по 18 годин на добу. Важко йому було працювати в період громадянської війни і після неї. Та всі ці труднощі Кримський переборював. Найтяжчими для нього були трагічні 1928-1929 роки, а ще жахливішими були тридцяті, коли розпочалася ліквідація українознавства, як науки і як бази національної культури. У нестерпних умовах наш земляк вимушений був залишити головування історико-філологічним відділом академії. Пізніше були ліквідовані всі сходознавчі установи, які плекав Кримський, і його гордість – історико-філологічний відділ.
esu.com.ua
Уже у 1930 році він випустив останню працю «Тюрки, їх мова та література». У цій книжці, яка стала короткою енциклопедією, є відомості про тюркомовні народи, характеризується їх мова, аналізується література про східні і європейські мови, про тюркські мови.
Кримський є автором поетичної збірки «Пальмові гілля» (у 3 кн. 1901, 1908, 1922), збірки оповідань «Повістки й ескізи з українського життя» (1890-1894), «Бейрутські оповідання» (1906), повісті «Андрій Лаговський» (1905), (повністю опублікована 1927 року). Агатангел Юхимович переклав низку творів з арабської, перської, турецької та інших мов на українську. Його художні переклади Антари, Омара, Хайями, Сааді, Хафіза, Міхрі-Хітум, Фірдоусі та багатьох інших, а також багатьох західноєвропейських поетів. Кримський переклав ряд творів Т.Г. Шевченка турецькою мовою та присвятив кілька статей творчій спадщині Великого Кобзаря.
Це ним написано багато статей, присвячених Близькому та Середньому Сходу в енциклопедичному словнику братів Гранат та енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефона.
Унікальною дослідницькою книгою А. Кримського є «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина. З погляду етнографічного та діалектичного. З географічною мапою та малюнками». За життя вченого книжка так і не зустріла свого читача. Його сучасники дослідили і довели, що було два примірники її видання. Один з них був із авторськими правками академіка і висновком «Виправити – друкувати» й підписом зберігається у Звенигородському районному краєзнавчому музеї. Матеріали для цієї книжки вчений збирав понад 40 років. Вони узагальнюють етнографічні, лінгвістичні дослідження, опис селянського життя, побут географічного центру України, яким є Звенигородщина.
Ця підготовлена до друку в 1930 році праця геніального вченого не була надрукована. Проте вона була збережена палким патріотом, звенигородським краєзнавцем Станіславом Лячинським, дійшла до нашого часу і знайшла свого читача. Ця книга стала даниною шани звенигородчанина Кримського своїм землякам. Автор вважав Звенигородщину своєю малою батьківщиною. Тут пройшли дитячі роки майбутнього академіка. Більшість сіл цього району були відомі вченому, як він пише «якнайдокладніше іще з моїх дитячих літ», тому йому етнографічний, діалектичний матеріал цієї землі є рідним і близьким.
Про життя звенигородських селян, їх побут, виробництво автор оповідає на прикладі села Колодисте (нині Тальнівського району). Він описує всі види діяльності цього села: хліборобство, ремесла, промисли. Цікавило дослідника й те, що мешканці краю відзначалися багатогранними талантами своєї діяльності – це були шевці, кравці, столяри, ковалі, ткачі, бондарі. Захоплював етнографа одяг мешканців села, страви, напої, методи лікування, їх прізвища й прізвиська.
Автор детально описує сватання, весілля у селах Неморож, Озірна, Лисянка та Гусакове, а також родини, христини і поминки. Детально показує автор «баб’ячий календар», повір’я і звичаї, багату кутю і Різдво, колядування і колядки, щедрівки, голодну кутю, багату кутю та Ордань, Стрітення, Великодний тиждень, свято Колодія, зелені свята, «лоскотавчині проводи».
А. Кримський, досліджуючи Звенигородщину, робить висновок, що це особливий регіон, який є носієм унікальної етнографічної та лінгвістичної джерельної бази, але мало досліджений. У запропонованій книзі професор використовує спогади із багатьох сіл сучасних Звенигородського, Лисянського, Катеринопільського, Городищенського районів Черкаської області, Ново архангельського – Кіровоградської області.
Розповідаючи про книгу «Звенигородщина», хочеться згадати історію її написання. На початку 1900-их років Кримський повідомив про вихід тримісячника «Звенигородщина». Але так склалося, що в цей період він заходився писати історичну граматику української мови і «Звенигорощиину» довелося відкласти. А пізніше війна, революція не дозволили завершити розпочату роботу. Повернувся він до задуманої книги у 1918 році після переїзду із Москви до Києва. Сорокалітній збір матеріалів завершився успішно. Захоплює читача звенигородський фольклор з його казками, оповіданнями й історичними переказами, ліричними, історичними та іншими піснями.
З підірваним здоров’ям, напівсліпий А. Кримський продовжував невтомно працювати аж до початку 1930-х років. З 1929 року його почали переслідувати і позбавляти посад. Після процесу у справі «Спілки визволення України» він був усунутий з усіх академічних посад та науково-викладацької роботи. Вважають, що Кримський не був арештований через те, що його помічник Михайло Левченко (був у Кримського читцем і секретарем) не дав даних про свого керівника. Саме тоді всесвітньо відомий вчений потрапляє в розряд переслідуваних і брутально принижених. Він не піблікується, але продовжує працювати.
Після засудження М. Левченка залишилася його вагітна дружина. Кримський всиновив новонародженого хлопчика. До кінця 1930-их років вчений жив у скруті. У 1935 році його секретаркою стала Н. Полонська-Василенко. Це сприяло Агатангелу Юхимовичу написати низку нових книг, а це – «Історія хозар».
Лише у 1936-1937 роках в Інституті мовознавства АН УРСР ім. О. Потебні пригадали про його існування. Викладати ще не дозволяли, але почали надсилати до вченого аспірантів. Певні зміни відбулися тільки у 1939 році після приєднання Західної України. Якраз у цей період академік знадобився владі. Його, як корифея української радянської науки, послали до визволених земель. Коли у Львові почали створюватися наукові установи, Кримський поїхав до Львова, де виступав з доповідями, спогадами, вселяв надію на розвиток української науки. І 23 липня 1940 року йому було присвоєно почесне звання заслужений діяч науки УРСР, а 22 червня того ж року академіка було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
15 січня 1941 року громадськість України і вчені-сходознавці Радянського Союзу урочисто відзначали 70-річчя від дня народження і 50-річчя науково-педагогічної діяльності академіка А.Ю. Кримського. На початку червня 1941 року Агатангел Юхимович повернувся із Львова з сесії Академії наук. Зі своїм прийомним сином Василем він поїхав до Ялти, де його застала війна. Вчений поспішив із Криму до Звенигородки, щоб там перебути літо. Його турбувала доля численних рукописів, залишених у Києві. У червні 1941 року почалася поспішна евакуація цінностей та установ. На початку липня – було евакуйовано Академію наук до Уфи.
За кілька днів до Звенигородки приїхало авто з енкеведистами і забрали Агатангела Кримського. 20 липня 1941 року його заарештували. Постановою НКВС від 20 липня 1941 року його було названо «ідеологом українських націоналістів, який протягом ряду років очолював націоналістичне підпілля». Академік зі світовим ім’ям помер у тюремній лікарні 25 січня 1942 року у м. Кустанаї. Ця в’язниця відома своїм жорстоким режимом та тортурами.
Журналіст Іван Ільєнко виявив у карній справі № 148001, заведеній на А.Ю. Кримського, вражаючий за своїм змістом факт: видатний вчений зі світовим ім’ям, лінгвіст-політолог допитувався напівграмотним енкеведистом, який не володів жодною мовою, й уважно перечитуючи протоколи допитів, виправляв найелементарніші граматичні помилки, допущені слідчим. «Трагізм усього цього в тому, – слушно резюмує І. Ільєнко, – що це не поодинокий випадок, а масова практика людоловів для ненаситного ГУЛАГу, питома риса шаленіючого впродовж тридцятого року геноциду Розуму».
Справу проти Кримського припинено 1957 року, а реабілітовано у 1960 році…
