Живу в роботі. Зупиняюся лише, коли сплю.
Змалку мене часто залишали у бабусі й дідуся. В коробочці з-під доміно вони тримали багато старих олівців. Один малесенький, інший – трошки більший. Бабуся шила. Мала модні журнали з дівчатками в гарних платтячках. Я перемальовувала їх.
На день народження мені побажали виставку в Парижі. Посміялася. За півтора року поїхала у Францію. Мала виставку в галереї біля Музею Пікассо. Тому до слів тепер ставлюся з повагою.
Тетяна ЧЕРЕВАНЬ, 40 років, художниця. Народилася 25 січня 1975 року в Черкасах. Мати – піаністка, батько – юрист. Змалку любила малювати. Відвідувала студію мистецтв. Навчалася в художньому училищі № 20 та модельному центрі. Тричі намагалася вступити у столичну Академію мистецтв. Востаннє запропонували навчатися платно. Відмовилася. – Мене допустили як вільного слухача. Але вийшла заміж і завагітніла. Продовжити навчання не змогла. Мала понад 70 виставок в Україні й за кордоном. Щороку видає благодійний календар зі своїми картинами. Кошти від продажу віддає на лікування онкохворих дітей. Від першого шлюбу має сина 20-річного Дмитра, який навчається на юриста. З чоловіком Сергієм Поліщуком познайомилися у соцмережах. Виховують 4-річного сина Михайла. ”Він бореться з раком. Поки вийде матеріал, вірю, що поборемо”. Живуть у двокімнатній квартирі в Черкасах. Минулу зиму родина провела у Таїланді. Подобається суші. Улюблене вино – червоне Botter Bardolino. Хоче намалювати жінку в екстазі, щасливу від кохання. – Вже знайшла кілька пар, з якими працюватиму
Малюю для себе, а не щоб заробити. Поки що відмовилася малювати серію робіт, бо поділилася ідеєю зі старшим сином. А він сказав: “Мамо, я не прийду на цю виставку”.
Зробила відкриття. Півбокала вина, навушники і йдеш мити посуд. Ідея для тих, хто не любить цього робити.
Гроші – ключ до багатьох речей. Ми не змогли зібрати 500 тисяч гривень, щоб лікувати сина за кордоном.
Кажуть, що купити можна все. Почуття – не можна. Їх треба вибороти.
Є люди, з якими не варто було б вітатися. Але вітаюся.
Картина Тетяни Черевань ”Муза”, акрил, полотно, 2015. Фото Сергія Черкасова
Мені подобається бути дорослою.
Парасольки, ключі й окуляри весь час гублю.
Вдома одягаюся так само, як ішла б на концерт або зустріч. У халаті можна хіба зробити крок від ванної до роздягальні.
Кохаю і почуваюся коханою. В цьому смак життя. Це кайф.
Треба, щоб чоловік дивився в очі, як на першому побаченні. Як зберегти це? Дуже цього хочу.
Чоловік – твій, якщо хочеш від нього дітей.
Майно і гроші втрачати не шкода. Їх можна заробити.
У кожної жінки є час, коли вона відкрита для нових стосунків.
Щоб не розлюбив, рецепту нема. Це залежить від двох.
