Василь Шкляр – відомий письменник, “батько українського бестселера”, член Спілки письменників України.
Днями журналісти 112.ua поцікавилися у письменника тим, як він писав своє “Чорне сонце” – книгу про бійців полку “Азов”. Василь Шкляр розповів про це із запалом, окремо згадавши, як уродженець Черкащини, земляка-черкащанина Сергія Амброса. У минулому займався політичною журналістикою, працював головним редактором видавництва “Дніпро”. Видав понад десяток книг, зокрема романи “Ключ”, “Тінь сови”, “Ностальгія”, “Елементал”, “Чорний ворон”, “Маруся”, збірки повістей та оповідань “Перший сніг”, “Живиця” та інші.
– “Чорне сонце” – це перший твір мій, який написаний з натури. Про війну не пишуть так швидко, по гарячих слідах. Але трапилася одна історія, просто містична, і ті хлопці, яких я знаю, це просто дивовижні люди. Мене часто звинувачують, починаючи від “Чорного ворона”, що я прикрашаю українських героїв, що в мене москалі всі погані. Я не прикрашаю. Ці хлопці з мого оточення – поліглоти, митці.
Головний мій герой – художник. Нещодавно приїхав польський журналіст до них туди, в “Азов”, а цей художник зустрічає його і розмовляє з ним польською мовою. Той щось процитував німецькою, і художник переходить на німецьку. Він ще знає французьку, італійську. Він починає говорити про малярство, і я з ним не можу ввійти в дискусію – він прекрасний художник.
Мій земляк, хлопчина Амброс, загинув у Широкиному. Ще боролися за його життя… А перед цим він дуже любив птахів – соколів. У нього татуювання сокола, і він все вивчав про соколів і казав: “Коли я загину, я стану соколом”. І ось лікарі роблять йому операцію, хлопці сидять на базі, і раптом прилітає сокіл і сідає на перила. Вони ніколи не бачили на базі птаха, і тут дзвінок, що Амброс помер. Ховають його в Черкасах, на Майдані, а над цією процесією кружляє сокіл. Приходять хлопці впорядковувати його могилу – там сидить сокіл. Я навіть не наважуюся про це писати художній твір – скажуть, що я вигадую, що я знову щось прикрашаю. А життя дає такі речі, які перевищують навіть фантазію…
