postfactum.ks.ua
Схоже, що 2016-ий стане роком випробувань для української профтехосвіти. І найперше – у фінансовому плані. З 1 січня у зв’язку з ухваленням Закону України “Про Державний бюджет України”, через децентралізацію фінансуватись галузь має з місцевих бюджетів. Але в місцевих скарбницях не має такого ресурсу, тож багато міст відмовилась брати на баланс училища і ліцеї та фінансувати цю освітню галузь. Тому, за інформацією заступника міністра освіти і науки України Павла Хобзея, на сьогодні в 50 училищах по Україні не відкрито фінансування. Черкащина не є винятком – у багатьох навчальних закладах викладачі не отрималі ні авансу, ні зарплатні за січень, учні сидять без стипендій.
Безсумніву, систему вітчизняної профтехосвіти треба міняти, адаптуючи до реалій і потреб ХХІ століття, але чи слід починати цю модернізацію через “фінансове голодування” – навряд чи.
Своїми думками з приводу ситуації, які склалася в профтехосвіті, поділилася екс-начальник управління освіти й науки Черкаської ОДА Галина Гаврилюк:
“Є кілька принципових питань, які ми повинні усвідомлювати, коли говоримо про систему профтехосвіти.
Перше, система профтехосвіти застаріла, радянська. Сьогодні вже нема тих заводів, фабрик і колгоспів, для яких готували робітників у ПТУ. З’явилася низка нових робітничих спеціальностей, яких потребує ринок праці і яких неможливо готувати на обладнанні зразка 1960 року.
Друге, система профтехосвіти існує в державі відокремлено від потреб та взаємозв’язку з ринком праці, існує сама по собі і значною мірою сама для себе: сама визначає потребу, сама формує собі держзамовлення, формально несе відповідальність за працевлаштування випускників, насправді не зацікавлена ні в якості підготовки професійних робітників, ні в їх працевлаштуванні.
Третє, матеріальна база переважної більшості закладів профтехосвіти не оновлювавалася останні 30 років. 96% обладнання та навчальної техніки фізично й морально застаріло, 60% сільськогосподарської техніки вже відпрацювало свій ресурс.
Четверте, за роки незалежності уже ліквідований кожен четвертий заклад профтехосвіти, а контингент учнів скоротився в рази. Сьогодні в області ми маємо близько 9 тисяч учнів ПТНЗ і понад 40 тисяч студентів ВНЗ. У той час, коли потреба в кваліфікованих робітниках вдвічі перевищує потребу в фахівцях з вищою освітою.
П’яте, роботодавці не тільки не вкладають кошти в розвиток профтехосвіти, а й не допомагають їй вижити. Середня вартість підготовки одного учня в закладах профтехосвіти сягає 15 тисяч гривень, роботодавці ж на підготовку робітничих кадрів витрачають від сили 200 грн. на одного учня. Усе інше – фінансує держава.
Шосте, профтехосвіта це своєрідний соціальний щит для дітей з малозабезпечених сімей, з особливими потребами, врешті з початковим рівнем навчання, але золотими руками.
Висновок: профтехосвіта потребує системних змін. Але ці зміни потрібно починати не з того, що пропонує бюджетний закон – передачі з 1 січня 2016 року видатків на підготовку робітничих кадрів у професійно-технічних навчальних закладах державної форми власності на фінансування з місцевих бюджетів. Це рішення поставило під загрозу існування системи профтехосвіти і призведе до закриття ряду потужних навчальних закладів, а також позбавляє державної гарантії учнів щодо соціальних виплат та стипендій.
Уже з перших рішень місцевих рад (Черкаси, Умань, Канів) стало зрозуміло, що місцеві бюджети не витримають додаткового фінансового навантаження і не хочуть приймати ПТНЗ у комунальну власність. Наприклад, Черкаси, де функціонує 5 ПТНЗ, у них навчається 2700 учнів і лише близько 900 з них містяни.
Можливо Черкасам сьогодні (не можу сказати напевне, бо ніхто ніколи не вивчав достеменно потребу) і не потрібно 2700 кваліфікованих робітників, але вони потрібні Чигирину, Драбову й іншим районам, де немає закладів профтехосвіти. Тому Черкаси і відмовляються фінансувати за рахунок свого бюджету підготовку робітників умовно для Драбова чи Чигирина.
Виникає багато питань до галузевого міністерства: чому не було проведено широкого громадського обговорення функціонування ПТНЗ у нових фінансових умовах? Чому до цього часу немає нормативних документів, роз’яснень тощо? Хіба про можливий такий варіант бюджету галузі міністерство не знало раніше? Чому з 1 вересня не було відпрацьовано пілотний проект на прикладі однієї-двох областей? Чому, міністерство почало “сушити голову” лише сьогодні, відповідний комітет ВР ще тільки буде розглядати питання найближчими днями. Чомусь складається враження, що для профтехосвіти Міністерство освіти було, а зараз утвердилося в статусі не матері, а мачухи.
Ще більш дивним видається звернення народного депутата Голуба до “Ткаченка і Вельбівця знайти гроші на Канівське училище №23”. А хіба, коли голосував за цю норму в бюджетному законодавстві, народний депутат не усвідомлював, що фактично нищить профтехосвіту, особливо у містах обласного підпорядкування?
Цей пост не з розряду “всьопропало”, але “Караул! Депутати, роботодавці, місцева влада! Потрібна робота над помилками”.
