Для декого із учасників АТО війна вже залишилася позаду. Після демобілізації вони звикають до нового себе і до життя навколо себе. Хтось із легкістю адаптується до нього після участі у неоголошеній війні, для когось пошуки себе у мирному житті затягуються.
..З нетерпінням чекали на повернення із зони АТО свого тренера учасники клубу рукопашного бою «Патріот». І перше, що зробив розвідник з позивним «Кіт», приїхавши додому, окрім, звичайно, спілкування з родиною, – це пішов у спортивний зал, де до війни проводив заняття із своїми підопічними. «За час моєї відсутності там нічого не змінилося», – говорить Сергій. А вже наступного дня клуб рукопашного бою відновив свою роботу.
Військовослужбовець з позивним «Кіт» воювати пішов добровольцем. Зізнається, довгий час родина не знала, де знаходиться чоловік, та врешті-решт довелося розказати правду.
За словами «Кота», на передовій дуже сумував за своїми вихованцями. Варто відзначити, що за навиками з бойового мистецтва до Сергія приходять не лише діти, а й дорослі. Найстаршому з учасників – 50 років, наймолодшому – 4.
Сергій твердо переконаний, кожен чоловік народжений бути воїном, це закладено на генетичному рівні, але наше суспільство пригнічує цей талант. У своєму житті чоловік має кредо: з кожним днем бути кращим за себе вчорашнього, і намагається невідступно йому слідувати.
«У своїй роботі головним завданням ставлю знайти і розвинути талант у кожному учневі, який до мене приходить. Найбільша винагорода – це коли ти бачиш, що з кожним днем твої підопічні стають кращими. Дуже радує, коли діти задають питання. Це значить, що їм дійсно цікаво», – говорить «Кіт». Окрім того, на заняттях учні не тільки опановують навики рукопашного бою, а й вивчають структуру і механізм дії різних видів зброї.
Але найбільшою гордістю Сергія є його доньки, які теж займаються рукопашним боєм, а одна з них навіть користується кімоно, яке свого часу носив тато…
