viche.ck.ua
Вояк АТО Олег Савранський із Новоселиці Катеринопільського району всю зиму прожив у землянці. Раніше сільрада не знайшла йому житло. Мало того – сусіди написали звернення в поліцію. Просять відкрити кримінальне провадження проти Савранського. Причина – самозахват землі під землянкою.
Детальніше – у матеріалі видання “Вісті Черкащини”.
33-річний Олег Савранський колись проживав у Ватутіному. Нині там живуть його родичі. Працював техніком-механіком. Знайомі кажуть, що має «золоті руки». З початком подій на Майдані поїхав у Київ. Возив шини, бив бруківку.
6 липня 2014 був зарахований у батальйон «Айдар».
– Я з перших днів просився в армію, – розповідає в себе в дворі. Поруч стоїть машина – єдине добро родини. Автомобілем давно не їздили – в нього спущені колеса. – Пішов у військкомат у Києві. Кажуть у тебе немає військової спеціальності. Чекай, ми тебе погукаємо. Потім звернувся в навчальний центр Національної гвардії. Те саме. Пішов на Майдан, який улітку доживав останні дні. Знайомі порадили йти в батальйон «Айдар» до Мельничука. Теж приймали не всіх, але мене взяли. Брав участь у боях, зачищав місто Рубіжне, не раз потрапляв під обстріл. Охороняв 32 блокпост біля Новосвітлівки. Улітку 2015 відслужив рік, демобілізувався. Одружився і приїхав із Олею в її рідне село – Новоселицю. Батькова хата стала непридатною для життя – тріснула із вибитими вікнами. Звернувся до голови сільради Павла Прокопенка. Просив допомогти знайти житло й отримати землю.
Сільський голова житла не знайшов. Усі запропоновані варіанти колишньому вояку не підійшли.
– Сільський голова давав якісь страшні хати, як ця, Оліного батька – без вікон, без дверей. Зрештою поселив у колишньому дитсадку. Там жити не можна, опалення немає, стелі високі. А, головне, цей будинок сільрада віддала дитині-інваліду. Тому й ремонт робити не можна, бо чужа власність.
Орендар Олександр Ярмоленко землю теж відмовився надавати.
– Сказав, що вільна земля з’явиться не раніше 2019 року, а до того часу, такі айдарівці, як я вже сидітимуть у тюрмах.
Савранський вирив у яру землянку й перезимував там. Електрику провів від сусіда-дачника. Інші сусіди приходили до нього сваритися.
– Кричали, що загорнуть мені землянку бульдозером. Мовляв, я самовільно захопив землю. Написали донос у поліцію. Вже звідти приїжджали. Ті, що приходили, кричали мені, що через таких, як я бандерівців і війна на Донбасі почалася. Я заборонив їм викидати сміття в яр, розорав нашу ділянку, на якій вони звикли коня пасти. Особливо лютувала депутат сільради Катерина Спільниченко. Казала, що на хату треба заробити, а я її хочу задурно.
Катерина Спільниченко має свою точку зору.
– У нас тоже хлопці з села в АТО були. Поприходили. Працюють. Сільський голова надає їм допомогу. Я не понімаю, з якого дива Савранський із жінкою почали копати землянку. Йому пропонували хату. Як він почав копати і вирізати дерева у яру, сусіди почали возмущатися. А він каже мені:
– Я українець, маю повне право.
– Збирали мешканців вулиці, просили, щоб припинив «забудову», не позорив себе і село. Став погрожувати. Йому ж люди спочатку пропонували: «Давай разом хату відремонтуємо». Не хоче. І голова, і директор їм з жінкою роботу пропонували. Теж не хочуть. Тільки – то там хату хочу, то там. Зараз люди мовчать, то й я мовчу.
Ідемо до сусідів із якими Олег конфліктує.
– Йому пропонували кілька будинків, а він хоче із усіма зручностями – ванною, санвузлом. Де в селі такі хати? – дивується Ірина Писарчук. – Все йому не так. Люди кажуть, не рий цієї землянки, не ганьби село. Не слухається. Хтось у серцях крикнув, що ми її загорнемо. А він каже, що розтяжки поставить.
Олег заперечує слова сусідки.
– Сільський голова жодної хати не давав. За все треба було платити. Той будинок коштує 10 тисяч гривень, а той 15. І такі хати, що доброго слова не варті. Я в землянці все обклав каменем, на підлозі вистелив плиткою. Є санвузол.
Олег іде майструвати теплицю. Сподівається, що ситуація із житлом вирішиться найближчим часом. Його дружина Ольга – на четвертому місяці вагітності.
– У мене в селі було 13 воїнів АТО, – каже сільський голова Павло Прокопенко. Один загинув – якраз племінник Ірини Писарчук. – З рештою не мав жодних проблем. Тільки з цим Олегом. Хату не можемо на них переоформити, бо вона на Ольгиному батькові. Документи на світло в РЕСі замовили. Підключити я не можу, бо на стовп не полізу.
До кабінету заходять кілька колишніх вояків АТО.
– У вас ніхто не воює? – запитують сільського голову. Ми потурбуємося, щоби ваших рідних призвали. Можливо, це навчить вас ставитися до солдат із повагою.
Забирають Прокопенка і їдуть в землянку до Савранського. За кілька годин повертаються. Кажуть, що домовилися із Олегом. Він має вибрати, чого насправді хоче. Чи ремонтувати стару хату, чи купити нову. Гроші на придбання допоможуть зібрати.
