Віра Савченко в ексклюзивному інтерв’ю черкаським журналістам розповіла про книгу своєї сестри, шанси на визволення полоненої льотчиці та можливість Майдану у Росії. Днями в Черкасах Віра Савченко презентувала книгу своєї сестри “Сильне ім’я Надія”. Видання існує близько року, його вже читають у зоні АТО і за кордоном.
– На днях Ви їдете до Надії у Росію. Чи це останній шанс побачитися?
– Мама побачиться, у мене немає дозволу і вже мені його не дадуть, бо суд закінчився. У мами ще є дозвіл, який надав суд, треба ним скористатися. Далі Надя підпадає під керування ФСІН («Федеральная служба исполнения наказаний»), і ця служба дає дозвіл, а вона знаходиться в Ростові. Далі, якщо етапують людину, то це знову її десь шукати. Але зараз у мене про це думки не йдуть, тому що зараз політики до чогось домовляються. Якщо вони не домовляться, буде все набагато складніше і гірше насамперед для них самих.
– Ви берете участь у цих переговорах?
– Ну, це не моя ліга. Я можу тільки штовхати, набридати дзвінками і так далі. Іноді я й сама не бажаю знати, про що вони там домовляються, щоб не зірвати це все.
– Є варіант обміну на російських ГРУшників. Чому Надія проти цього?
– Її страшенно обурило те, як обійшлися із Сєнцовим і Кольченком, як їх обдурили і послали по етапу. І вона каже: «Підуть і ці по етапу – Алєксандров та Єрофєєв», і що винних на невинних не міняють. А в неї така позиція, що як украли, так і повернуть. Але Росія точно для своїх “граждан” не заявить, що це обмін, тому що Росія робить картинку всередині, що це “карателі” і ми їх “караємо”. «Карать каратєлєй» – у них навіть така книга вийшла.
– За яких умов Росія може відпустити Вашу сестру?
– Росії люди не потрібні, їй потрібно скинути хоч якісь санкції. Нам можуть ширму показати будь-яку: ми Надю міняємо на пухнастого котика або віддаємо її просто так, але насправді там будуть якісь економічні рішення, я так думаю.
– Розкажіть про своє спілкування з протилежною стороною. Чи створюють вам перешкоди, яке взагалі ставлення пересічних росіян до справи Надії Савченко?
– Треба відзначити, що на суди до Наді постійно ходила викладач з Ростова, яка для цього взяла відпустку за свій рахунок. Вона казала: «Це просто неймовірний гріх, що ми робимо, і я собі не пробачу, якщо не буду ходити і якось підтримувати Надю». На деякі суди люди приїжджали з Москви, і вони казали: «Чтобы вы понимали, мы – те, кто вам будут приносить чай и теплые одеяла». Це вони мали на увазі те, що Надя писала у своєму зверненні до людей, що якщо ви мене не випустите, тут буде Майдан, і знайдуться росіяни, які для наших людей носитимуть чай і теплі ковдри, як це було на Майдані. Тобто є люди, які підтримують, але є звичайно і ті, які абсолютно зазомбовані телевізором, де говорять те, що їм треба. Тому ставлення діаметрально протилежні.
– Тобто Ви дійсно збираєтеся влаштовувати акції протесту в Росії?
– Ми вже пробували їх робити, це була така собі перевірка, розвідка. Ми зрозуміли, що це просто не буде. Але якщо політики ні до чого не дійдуть, ми це будемо робити. Нас можуть посадити, але всіх не посадять, і за нами правда, нам нічого боятися, нам не треба нічого вигадувати.
– Ви не боїтеся, що якщо Вас теж посадять, то Ваша сестра буде позбавлена тієї допомоги, яку Ви надаєте їй зараз?
– Всі ресурси, які я могла задіяти, я вже задіяла. А те, що залишилося, вже не буде настільки дієвим, як на початку: піднімати політиків, їздити на зустрічі, постійно говорити про це. Я не боюсь, що не зможу допомагати, якщо мене посадять, не дай Боже, так само. Звісно, я сподіваюся, що до цього не дійде, це крайня міра, не хотілось би такого розвитку подій. Це крайня міра, коли вже йдемо на таран, коли вже згорять там всі. Але поки не бачу іншого рішення, яке могло б збурити суспільство і політиків світових.
– Акції, що пройшли по всій Україні та у багатьох містах Європи, якось допомагають у боротьбі за Надію? Чи знає вона про них?
– Так, вони дуже допомагають, більше того – тільки це і допомагає, це і є рушійною силою у справі політичних в’язнів, і Савченко в тому числі. Навіть у Німеччині є приклади того, як Росія ці акції намагається припинити, як це їй заважає і як це допомагає нашим політичним в’язням.
– Чи допомагає світова спільнота у поверненні Надії чи підтримка є лише на словах?
– Вони, можливо, і підтримували б тільки на словах, і вони це спочатку й робили – висловлювали занепокоєння. Але доки їхні ж громадяни в їхніх державах вже не почали їм заважати спокійно жити. У них починають хитатися рейтинги, вони розуміють, що не можуть виконати те, на що є соціальний запит, і тому вони починають ворушитися. Оце важливо.
– Ви спілкуєтеся з іншими політв’язнями, які зараз у Росії?
– Намагаюсь, хоча Надя, мабуть, більше за мене спілкується з ними. Я більше спілкуюся з їхніми родичами, ми думаємо, як діяти в одній чи в іншій ситуації, а безпосередньо їм я можу тільки передавати якісь вітання через консулів, які ходять до них. Хотілося б більше, але часу бракує. Для мене головна зараз – Надя, а далі ми не зупинимось.
– Є частина людей, які досить скептично ставляться до «справи Савченко», мовляв, вона не єдина, хто потрапила у російський полон, але її розпіарили, що це успішний проект політтехнологів та інші подібні речі. Як ви на це реагуєте?
– Чому громада так реагує на Надю? Тому що Надя розпіарена? Ну гаразд, дивіться. Алєксандров і Єрофєєв теж розпіарені в Україні, але як вони поводяться? Ніякого блиску в очах розвідників, ніякої військової виправки, сидять дві “тряпочки”. І є Надя, яка просто заводить народ своєю поведінкою. Хтось може казати: «Да как она смеет? Вот сидела б смирно, давно уже обменяли бы», – ні, люди, нічого подібного. Надя запалює серця, справді, і вона розпіарила сама себе. Так що ці політтехнологи можуть розповідати, що це вдалий проект, але хто може вплинути на її поведінку? Мені такі закиди – це пустий дзвін. Порівняйте, є з чим порівнювати.
– Після інтерв’ю Надії за два тижні до полону багато людей висловлюють думки, що її могли спеціально “здати” росіянам, оскільки відчувають у ній загрозу нинішньому режиму. Як Ви вважаєте, чи могло таке бути?
– Те, що вона там говорить, – це правда. Чи могли її спеціально “злити”? Можливо, але не думаю, що наші політики організовували її полон. А от перевезення в Росію – тут не сумніваюсь, що брали участь обидві сторони, тому що тут у нас метастази від російських спецслужб розпущені по всіх силових структурах, і їх треба виривати з корінням. У нас є дуже багато патріотичних хлопців і дівчат, які там зараз служать, але так само є і ця гниль.
– Чи вірите Ви в те, що українська сторона дійсно робить все можливе для того, щоб повернути Вашу сестру в Україну?
– Зараз я думаю, що вони таки дійсно все роблять. Зробили чи не зробили, не знаю, але зараз вони дійсно запрацювали. Думаю, це пов’язано з тим, що є колосальний запит від світової спільноти на визволення політичних в’язнів, і насамперед Надії Савченко. І це ще пов’язано з тим, що країни, з якими Росія рахується, вступилися за нас і ставлять свої питання і вимоги до Росії.
– Ви є одним із “зв’язкових містків” між Надією та зовнішнім світом. Утім не тільки Ваша сестра, а й Ви самі багато чого пережили у зв’язку з військовим конфліктом. І в Луганську спілкувалися з представниками так званої “влади ЛНР”, і пікети влаштовували у Росії, чергування під СІЗО. Як Ви все це витримуєте?
– Для нас 2014 рік продовжується. І це такий “Сізіфів труд”. Ти прокидаєшся щоранку і робиш одне й те саме, і час у тебе не йде. І ти не відчуваєш втоми, бо продовжується одна й та сама робота, хоч відбуваються різні зустрічі й заходи, але все одно воно про одне й те саме. Зробимо справу, а тоді будемо втомлюватися, плакати, жалітися, які ж ми нещасні. Ми – не ті, кому найтяжче, повірте. Звичайно, не можна дозволяти, щоб тебе взяв розпач. Коли у 2015 році були домовленості, і все зірвалося, тоді було багато зраджених надій, і оце вдаряє. Але ти намагаєшся це не сприймати і працюєш далі.
– Як Ви бачите своє життя після того, як Надія повернеться в Україну?
– Не бачу. Не думала над цим. Зараз настільки всього багато навколо, і багатьох людей навколо, що навіть боюсь подумати. Зараз є тільки одне: Надя, Надя, Надя. А далі видно буде. Зараз паралельно по Надиній справі долучаються люди із цікавими громадськими проектами, і хочеться співпрацювати з ними, але поки про це говорити зарано.
