OLYMPUS DIGITAL CAMERA
У Шевченковій Керелівці (нині с. Шевченкове) Звенигородського району, декомунізуючи, перейменували вісім вулиць та чотири завулки. Ось ці назви: Лісова, Мирна, Квіткова, Вербова, Дружби, Калинова, Жуковського та Кобзарівська, завулки Дружби, Мирний, Тихий та Керелівський. Попри неодноразові звернення, сільрада проігнорувала назву вулиці Старокерелівська, родичів Шевченка та видатних земляків Кобзаря, пише видання “Вісті Черкащини”.
Меморіальний музей Тараса Шевченка та осідок Національного заповідника розташовані на колишньому обійсті родини Шевченків. В селі знаходяться садиби братів та сестер Тараса Григоровича, садиби правнуків та праправнуків по його братах і сестрах, двір діда Івана, автентична дякова хата-школа, в якій навчався малий Тарас. Зберігся старий центр села, де були церква, дворище священика Кошиця, шинок Йони Лимаря, а також садиби давніх керелівських родів Гнатенків, Смальків, Тупчіїв, Ковтунів, понадстолітній дуб, висаджений родичами-Шевченківцями 1914 року, могили батька й матері поета. В ширшому значенні та вияві керелівські вулиці – подовження музейних експозиційних подань, надзвичайно важливі за прибереженими артефактами. Однак вулиці Старокерелівської в селі не буде.
Виника вмотивоване питання. Як можна було підбір назв для підрозділів Національного заповідника, а саме такими і є вулиці Шевченкового села, залишити на “демократичний” умовивід куткових поселян? Адже їхні фахові чесноти в інших галузях та площинах.
Не дивно, що вони проігнорували імена видатних спадкоємців Шевченкового духа, земляків, – тарасівця Олександра Кошиця, звенигородця Агатангела Кримського, стеблівця Івана Нечуй-Левицького, будищанина Юрка Тютюнника, квітківця Кирила Стеценка, пальчиківця Сергія Єфремова. Сільраді не підійшли прізвища свободолюбних героїв з безсмертних творів Кобзаря – Головатого, Галайди, Гонти, Гамалії. Відмову отримали й визначні для України постаті з власне Шевченкового родового гнізда – Ананій та Левко Шевченки, Петро Дядченко, Яків Шевченко, Антін, Фотій та Дмитро Красицькі. Не пощастило й Шевченковим біографам – Василю Маслію, Михайлові Чалому, Олександрові Кониському, Василю Доманицькому, Гнатові Хоткевичу, Павлу Зайцеву, Петрові Журу.
“Не вони в іменах вулиць Шевченкової фамільної столиці маніфестуватимуть нам космічну велич Кобзаря та народу, з якого він вийшов, а говоритимуть до нас назвиська – фальшивого флористого естетства (Лісова, Квіткова, Вербова, Калинова), благуватого пацифізму (Мирна, Мирний) та простодушної офірности (вул.Дружби, пров. Дружби). А де ж віковий україноцентричний світ, який виплекав нам Національного Генія? Думаю, такі назви покликані нейтралізувати, сховати енергетику Шевченкової незримої присутності в цьому світі”, – резюмував автор видання Сергій Ткаченко.
