Фото Валентини АНДРІЙЧЕНКО
Про аграрний експеримент журналістки пише видання “Черкаський край”. Валентина Андрійченко вирощувала на своєму городі гречку – культуру, облюбовану українськими політиками.
Тут я пригадала, як колись на рідній Тальнівщині мама сіяла на городі й гречку, й просо. І волоття у того проса було таке важке, що аж до землі гнулося…
Поділилася і тими спогадами, і своїми городніми клопотами з колегами. А вони й підхопили: Валентино Андріївно, а проведіть-но журналістський експеримент — посійте у себе на городі гречку. Може, справді біля неї так багато клопотів, що на Черкащині переводяться гречкосії і цій традиційній на українських полях культурі вже й до Червоної книги недалеко?
Я вирішила: нехай буде гречка!
Торік довго шукала, де купити насіння, але в одному магазині таки знайшла: взяла кілограм по 30 гривень. Коли вже город був посаджений, добре встановилося тепло, засіяла півтори сотки. (Ще й половина насіння залишилася — досію його, мабуть, цієї весни.) Посіяла рядочками. Росла моя гречка, росла… Зразу маленька була, потім більша, а потім виросла вище пояса! Дружно цвіла. Не хворіла, вовчки її не їли. Просапала «вулички» раз, і цього вистачило. Це важливо, бо потім не з бур’яном же її молотити. Поки я на інших культурах «боролася» зі шкідниками та бур’янами, гречка мене просто радувала й не потребувала моїх сил.
Сусіди допитувалися: «А що це у вас таке росте?»
Восени кетяжки дозрівали не водночас, тож я дочекалася строку збирання і вижала серпом. Складала прямо на грядці. Для молотьби узяла рядно і простирадло. На рядно клала гречку з покосів, простирадлом накривала, щоб зерно не стрибало, і палицею молотила.
Стебла струшувала. Гречана солома теж цінна: у ній можна паритися, квасити яблука на зиму. Намолочене провіяла від полови (сипала з відра на полотно), і врешті одержала мішок гречки.
Та де обдерти зерно на крупи? От з цим було мені клопітно. В Золотоноші такого сервісу немає. У Гельмязеві дерли, але то було колись. Проїжджаючи у справах з клумаком гречки в багажнику через Чорнобай, заїхала до Миколи Євсевського, відомого господарника, голови спостережної ради ВАТ «Чорнобаївський завод продтоварів»: у них гречку дерли. Він сміється: зараз, каже, гречки не вирощують, нам не везуть, то ми й не включаємо це обладнання. Крупорушка у них є, але на ній деруть ячмінь, пшеницю. Та, дякую, він у мене мій урожай забрав, каже, я тобі здеру її у Канівцях.
І вийшло з того десять кілограмів екологічно чистої сирої гречки, такої, як у магазинах по 40-45 гривень тепер. Я її й дітям у Київ дала…
Отож, усі байки, що її вирощувати важко, — це байки. То саме лише небажання. Її можна вирощувати у клинцях, на невдобах.
У Золотоніському районі сільгосппідприємства посіяли гречки сто гектарів, розповів днями Володимир Побиванець, керівник агрослужби району. А ще кілька років тому на свої очі бачила, як радували зір пізні гречки пожнивного посіву СТОВ «Іскра», що в селі Броварки Золотоніського району. Тепер у районі гречкою засівають сотню гектарів з хвостиком.
А базарні торговельники раді старатися, на фоні дефіциту правлять просто нахабні ціни”.
