Аварія на Чорнобильскій атомній електростанції, яка почалася з вибуху на четвертому реакторі о 1:23 год. 26 квітня 1986 року, є найбільшою за всю історію ядерної енергетики: і за кількістю загиблих і постраждалих від її наслідків людей, і за економічним збитком.
Ні 26, ні 27 квітня влада не повідомила українцям про небезпеку, не було надано жодних рекомендацій про те, як слід поводитися, аби зменшити вплив радіації. Перше офіційне повідомлення було зроблене на телебаченні лише 28 квітня під тиском обставин та міжнародної спільноти. У перші дні травня люди ходили на демонстрації та “майовки”, хоча рівень радіації, наприклад в Києві – за 200 кілометрів від Черкас, згідно з даними розсекречених документів СБУ перевищував фоновий в декілька десятків разів.
“Про катастрофу повідомили буденно, наче нічого не сталося”
“Коли сталася аварія на ЧАЕС 26 квітня 1986 року, якраз був у відпустці (працював на “Фотоприладі” слюсарем-монтажником). Тоді у Черкасах стояла неімовірна як для квітня спека, кожного дня ми із друзями та подругами ходили на черкаський пляж. Ніхто нікому чомусь не повідомляв про небезпеку перебування декілька годин на відкритому сонці, отже ми “хапнули” радіації “по-повній, мабуть… Іще пригадую, як із товаришем Юрієм Тищенком, почувши про “шалені” заробітки ліквідаторів на ЧАЕС, пішли тоді до черкаського військомату проситись на роботу до “зони відчуження”. Нас записали, але чомусь не викликали, мабуть “Фотоприлад” своїх не відпускав”, – згадує ті квітневі дні черкащанин Сергій Леонідов. – Про катастрофу влада повідомила числа 28, але якось буденно, завуальовано, типу “нічого страшного не сталось”. А у народі пішли розмови про небезпеку із другої половини травня. Реагували люди по різному. Дехто панікував, вивозили дітей подалі, на південь, до Росії, хто куди. Але більшість – доволі спокійно. Інформація пішла уже десь із осені. Тоді офіційно стали казати про небезпеку аварії. Спочатку ж взагалі хотіли приховати, на сполох забила Швеція, де вчені зафіксувал підвищений рівень радіації, аж їх дістало”.
“Легковажили. Через брак реалістичного сприйняття інформації…”
За словами черкащанки Оксани Колісник, першотравнева демонстрація 1986 року була як завжди. Припікало, а в другій половині дня страшенна злива з грозою.
“Не знаю, чи по молодості, але ми дуже легковажили. Хоча знали, так би мовити “фізику процесів”. Можна так сказати, що і через брак інформації. Точніше – через брак реалістичного сприйняття інформації, – згадує Колісник. – Що ми знали з цього? Приклад Хіросіми-Нагасакі. Але це воно якось далеко і не про “мирний атом”. Був чудовий фільм про фізиків-ядерщиків “9 днів одного року”. Так то ж кіно! Ну і “партія с правітєльством”, звісно, постаралися в упередженні “панічних настроїв”.
Був чудовий фільм про фізиків-ядерщиків “9 днів одного року”. Так то ж кіно!
Так, практично все літо ми з компанією з наметами проїздили на берег Росі в район Хрещатика. Всі бази відпочинку тамошні були закриті, бо була пляма. Але ми ставали табором біля бази на своєрідному півострові, який начебто “промили з катера”.
Того року була дуже дивна засмага – плямами і швидким потемнінням шкіри…”.
“Черкаси протягом тижня-двох фактично були без швидкої медичної допомоги”
“З жахом пригадую ті дні. Я тоді працював медиком на черкаській станції швидкої допомоги… В ту ніч був не на чергуванні, слухав радіо “Свобода”, чи “Свободная Європа”, вже не пам’ятаю. Говорили про аварію в Чорнобилі. Лише припускали про вибух реактора… Удень по Черкасам пішли різні чутки… Наступного дня я прийшов на зміну і побачив, як всі бригади швидкої ходять територією СМП – і жодної машини… Виявилося, в ніч підняли по тривозі водіїв, лікарів, фельдшерів та терміново відправили колону машин на АЕС, до якої від нас близько 300 км… Черкаси протягом тижня-двох фактично були без швидкої меддопомоги. Ми їздили на виклики старенькими “Москвичами” з медтрансу або навіть на таксі, – згадує черкащанин Валерій Воротнік. –
А ще пригадую чутки. Повне мовчання в перші дні радянського телебачення. Потім якась, як завжди дибільна, інформація від генсєка Горбачова. Але західні “голоси”, які для мене, моєї родини були основним джерелом інформації, вже розповіли нам невтішну правду… Потім були першотравневі свята, показово помпезні, із залученням дітей на вуличні свята. А комуністичні мразі вже свої родини евакуювали з Київа, навіть Черкас, куди подалі”.
Воротнік вважає – те, що люди остаточно переконалися у брехливості владі, її байдужості до людей-гвинтиків, яка яскраво проявилася у цей час, пришвидшило падіння СРСР: “Саме після Чорнобиля люди масово і тотально перестали боятися совка. Бо сталося те, що виявилося страшніше за КДБ, парторгів та комсоргів. За 5 років СРСР перестав існувати. І проблема Чорнобиля повністтю лягла на плечі українців. Ну трохи ще світової спільноти”.
“Саме після Чорнобиля люди масово і тотально перестали боятися совка. Бо сталося те, що виявилося страшніше за КДБ, парторгів та комсоргів”
Шоу під радіоактивним небом
За дослідженнями, після аварії на ЧАЕС утворилася радіоактивна хмара, яка “накрила” не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які знаходилися поблизу ЧАЕС, але й і Східну Фракію, Соціалістичну Федеративну Республіку Югославія (Соціалістичну Республіку Македонія, Соціалістичну Республіку Сербія, Соціалістичну Республіку Хорватія, Соціалістичну Республіку Словенія), Народну Республіку Болгарія, Грецію, Соціалістичну Республіку Румунія, Литовську РСР, Естонську РСР, Латвійську РСР, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорську Народну Республіку, Чехословацьку Соціалістичну Республіку, Нідерланди, Бельгію, Польську Народну Республіку, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію, Велику Британію.
Та в Черкасах про страшну небезпеку від радіації тоді мало хто думав. Гастролі автородео з Чехословаччини на початку травня 1986 року, як би сказали зараз, “підірвали місто”. На стадіон у центр міста зійшлися і старі, і малі.
Людям демонстрували групові проїзди авто на двох колесах, актобатичні трюки, стрибки через “вогняні кільця”.