ednist.info
Кожне літо працював у колгоспі нинішній народний депутат України Віталій Чепинога. Парламентар родом зі Скородистика на Чорнобаївщині. У своєму фейсбуку Чепинога поділився з майже п’ятьма тисячами друзів спогадами юності:
“Я в колгоспі працював кожне літо. В основному – на току. Ми там грузили машини зерном і підкидали збіжжя лопатами. І грали в сєку. На те, – кому підгортать… І ще хуліганственно катались на беспризорних камазах по току, поки водітєлі камазів обідали або спали… Кожен, абсолютно кожен хотів бути водітєлєм камаза або дальнобойщиком… Потом колись…
Іноді нас брали підгортать і перевертать сіно… Сіно пахло сіном і літом…
І ще – на комбікормовому заводі… Комбікорм пах якоюсь промисловістю і технологічним прогресом…
А то даже якось овець стриг. В байраці… Це була сама престижна робота, бо за овець багато платили. Вірніше не за самих овець, а за їх шерсть. Вівці страшно воняли. Вони ж вівці, шо тут такого…
Вівцю треба було піймати. Вівця тікала… Ти хватав її за вовну і тяг на причоску і укладку… Сильно боліли пальці… Машини для стрижки овець були старі і ржаві. Вівці ранилися і з них ішла кров… На кров лили йод, а пострижених овець відпускали. Вівці були довольні, шо свобода, хоть і лисі та поранені… Убігали в байрак різвиться і просто гулять… “Хорошо хоть так”, – думали вівці…
Восени і взимку я їздив доїть коров в колгосп… А навесні ми садили дерева на горі..
Пасти телят – то ще треба було устроїться… Там коні були. І на конях ми катались… Без сідла, без вуздечки… Просто в трусах… Уздовж Дніпра… На світанку і на закаті…
По той бік Дніпра, по берегу Кременчуцького водосховища, розкинулися Черкаси… Столиця… Майже Царгород… Константинополь… Заводські труби “Азота” і “Хімволокна” – як замок Топкапі, як купола Софії… Так тоді здавалося…
Звечора ми з батьком ставили ятері… А вранці “трусили” їх… В ятерях були лини…
А в часи досуга я рвав абрикоси і носив їх бабі Тетяні продавать на дніпропетровську трасу. Відро абрикосів стояло 4 рублі. Два бабі – два мені, все по чесному… Іноді баба просила принести в карманах зерна додому з току… Я приносив, і баба мене хвалила… А іноді не приносив, і баба не хвалила, а просто мовчала і довбалася в грядках…
Після овець я хотів купить мопед “Верховина”. Але сусід якраз по п’янці напередодні упав у яму і поламав ключицю… Внаслідок цього, мопед був визнаний опасним срєдством передвіженія і мені купили магнітофон “Соната-211″…
Магнітофон я потом продам за 16-ть рублів. А гроші ми пропили, коли ловили рибу під мостом. В камні треба було засунуть руку і витянуть з “доміка” карася, окуня, а іноді – навіть сома…
Давайте, розкажіть мені про “проблеми села”…
