Ще півстоліття тому дівчата з-під Черкас одружувалися у головних уборах, зроблених із з пір’я селезнів, квітів з кольорового паперу, барвінку, та прикрашені стрічками. Про це свідчать старі світлини 50-х років ХХ століття з с.Яснозір’я, Черкаський район.
Такі характерні для нашого регіону вінки побутували аж до 60-х років ХХ століття.
Фотографія з приватної колекції Володимира Щибрі
Фотографія з приватної колекції Володимира Щибрі
5 маловідомих фактів про вінок:
1. В Україні носили вінок лише до шлюбу. Він виконував знакову функцію – означував дівчину на виданні. Останній вінок вбирали на весілля. Заміжні жінки вінків не носили(!), бо обов’язково ходили із покритими головами.
2. Термін «вінок» – збірне поняття. У кожному етнографічному районі він мав свою діалектичну назву. Крім загальнослов’янських «вінок», «перев’язка», «чільце», побутували такі найменування: «лубок», «коробуля» (Поділля), «теремок» (Чернігівщина), «капелюшина», «кодина», «фес» (Буковина), «корона перта» (Закарпаття), «цвіток», «квітка» (Середнє Подніпров’я), «косиці», «плетінє» (Гуцульщина).
3. Весільний вінок Бершадського району, Вінницької області складався приблизно з 2500 – 3000 восковиць, зроблених на шовкових нитках.
4. У весільний вінок не впліталися живі квіти (окрім барвінку), бо існувало повір’я, що кохання тоді може «зів’яти». Переважно їх виготовляли з вощеного паперу, кульок з вовни, павичевого чи гусячого пір’я тощо.
5. Вважалось, що коли помирала неодружена дівчина, її потрібно було спорядити на той світ як наречену у вінку.
Фотографія з книги “Українські народні жіночі прикраси ХІХ – початку ХХ століть”
За матеріалами Ukrainian Institute of Fashion History / Український Інститут Історії Моди
