Тверді очіпки, головні убори заміжніх жінок, на Черкащині носили переважно на лівому березі Дніпра. Як-от оцей очіпок із парчі кінця ХІХ століття з Чорнобаївщини.
Очіпок із приватної колекції Володимира Щибрі/Фото Ukrainian Institute of Fashion History
Очіпок із приватної колекції Володимира Щибрі/Фото Ukrainian Institute of Fashion History
Денце очіпка з двома гребенями було поділене посередині по горизонталі складкою — “перекладом”, одна частина очіпка виступала над чолом, інша — над потилицею.
Полотняну підкладку твердих очіпків часто підклеювали житнім тістом.
Володимир Маковський, “Відпочинок на шляху з Києва”
5 фактів про українські жіночі головні убори:
1. Після весільного обряду покривання (символізує перехід молодої дівчини до статусу заміжньої жінки) вже не дозволялось виходити на люди з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалося тяжким гріхом. Простоволоса заміжня жінка накликала невдачі, неврожай, хвороби та пошесті.
2. Твердий очіпок шили з парчі та шовку, він мав підкладку. Особливу форму йому надавали спеціальні вкладки з лубу, соломи, очосів льону, пізніше – з картону. Мякий очіпок (чушку) одягали під платове вбрання або під твердий очіпок. Їх шили з ситцю чи полотна, у деяких місцевостях вони мали ажурні денця з сітки. Зазвичай, їх одягали разом з кибалкою, кільцем з лози чи конопляного шнура, на яке намотували волосся.
Костянтин Маковський, “Волинянка”
3. Протягом першого року подружнього життя молодиці Лубенського уїзду не дозволялося «світити очіпком», тобто ходити з непокритим хусткою очіпком.
4. На Полтавщині вдови, що другий раз хотіли вийти заміж, носили червоні очіпки.
5. Найдовші намітки до 5 метрів носили на Західному Поліссі (Рівненська область, Дубровицький район), а найширші – 80 см на Східному Поліссі (Чернігівська область, Городнянський район).
За матеріалами Ukrainian Institute of Fashion History/Український Інститут Історії Моди
