У розпал голоду 1933-го року в селах Лисянщини почали організовуватися інтернати для дітей-сиріт, або як їх називали в народі – “патронати”. Вони врятували від голодної смерті сотні юних життів.
“У нашій Босівці до патронату тоді зібрали понад шісдесят дітей віком від 1-2 років до 15. Більшість були місцевими. Але привозили і з Лисянки та сусідніх сіл. Деякі з них, як Петро Дудка, не па м’ятали ні звідки вони родом, ні своїх батьків. Ім ’я батькові він пізніше придумав сам, а прізвище дав сільський голова. Петрові пощастило – його всиновив голова сільгоспартілі Семен Пономаренко”, – розповів місцевий краєзнавець Анатолій Пепчук.
Очевидці згадують, що дитячий приют не для всіх став порятунком. Діти були настільки виснажені, що в перший місяць перебування тут білий світ залишали щодня один-двоє вихованців. Дуже виручила корова, яку називали Комунаркою. Її виділив місцевий колгосп імені Литвинова. За один удій корова давала відро молока.
У Босівці під час голодомору офіційно померло 400 людей, хоча насправді ця страшна цифра перевищувала 500. Першими жертвами ставали діти. Їх, навіть мертвими, могли з ’їсти збожеволілі від голоду батьки. До цього часу згадують у селі, як дві молоді матері зварили в казанах і з ’їли своїх новонароджених дітей.
