На строковій службі в інженерних військах черкаський скульптор Дмитро Бур’ян прослужив рік, повернувшись додому місяць тому. З війська привіз близько сотні малюнків: на сторінках у клітинку, вирваних із записника, простою кульковою ручкою зобразив армійське повсякдення.
Каже, попри рік, проведений на полігонах, до вільного життя перелаштувався швидко. За словами Бур’яна, в нинішній строковій службі майже не трапляється дідівщина – і це плюс. Утім, недоліків вистачає.
“Не дуже справедливо з боку держави, що 40-45 тис. строковиків отримують за місяць 150 грн., а контрактники – 230 грн. на день. На полігоні від строковиків (а вони ж виконують усю чорнову роботу) більше вимагають, тоді як контрактники “морозяться” і нічого не роблять. Посада і звання дають можливість мати 208 грн. на місяць, а більшість хлопців, простих солдатів, отримують 150 грн. І ти служиш, тобі кажуть про конституційний обов’язок… Це трохи неадекватно з боку держави і не додає ентузіазму, – розповідає Дмитро. – В армії немає ідеологічної підготовки: не пояснюють, чому ми там, навіщо це робимо? Замполіти, чи хто цим має займатися, недопрацьовують зовсім. Спілкувався з мобілізованими молодшими хлопцями, вони були на фронті, воювали серйозно аж до того, що вбивали – і вони приходять звідти, не розуміючи, за що ризикували життям?.. Багато людей із радянським мисленням, які прийшли ще до війни, а в армії хотіли протирать штани, зараз вони теж “морозяться”, саботують…”.
На думку черкащанина, строкова служба потребує реформування: “Моє бачення, її можна скоротить до 3 місяців “учебки”, навчити всіх більш-менш придатних по здоров’ю стріляти, кидати гранату – і додому. Щоб не було цієї рабської сили. Загалом, не побажаю нормальній людині, яка має роботу, йти на строкову службу, це змарнований час. Мені це було цікаво побачить зсередини, відчути, пережити”.
Малювати Дмитро Бур’ян почав, аби не втратити форму і не загубити майстерність. Якоюсь мірою це стало арт-терапією для митця. “Рідній Черкащині” він розказав історії робіт, з якими пов’язані найсильніші спогади.
“Якось на полігоні Гончарівське ми носили соснові колоди. Незрозуміло, чому нас примушували це робить і спину можна було дуже легко зірвать. Ці величезні колоди в обхват людини і довжиною під 4 метри несли увісімнадцятьох. Пощастило, що ніхто не покалічився. Дерево напилювали, а ми ближче до дороги підносили, там вантажив кран на машини. Не знаю, куди “йшли” ці дерева. Казали, що на потреби армії, а потім випливали всякі штуки, що, можливо, комусь і на дачу”.
“Наш ротний – майор у “Десні”, намальовано по пам’яті. Гідна людина і справжній офіцер, з поняттям честі. Мені пощастило, я потрапив на курс молодого бійця в роту, де він був командиром. Відчувалося, що сержанти “старої школи” хотіли б нас принижувать. Але був командир – і вони собі цього не дозволяли. Зараз у строковій службі майже немає дідівщини і це велика зміна в реформуванні армії”.
“Саша, АТОшник із Черкащини. Він 8 місяців був в АТО, а тоді на полігоні в Гончарівському пиляв дерева. Пройшов дві саперні “учебки”, був сапером на фронті, тому пиляти йому було образливо. На тому полігоні назбиралася купа нерозірваних снарядів за 20 років – стріляли і не розміновували. Він казав, це все до пори до часу обходиться добре, що багато строковиків привозять на полігон, попередньо не розмінувавши його. Як у воду дивився. У червні два хлопці-строковики з Харківщини підірвалися насмерть на полігоні, одного поранило. Безвідповідальність, за яку ніхто не був покараний. Начальника відновлювальних робіт на полігоні послали на міжнародні військові навчання. А вину поклали на хлопців, мовляв, вони кинули у вогонь якийсь снаряд… Система невиправна, завжди винуватий солдат. Неприємна історія.
Сарапуу – батько в нього естонець. Контрактник, побував у “замєсах”, як він казав. Тільки зі строковика пішов на контракт – і його послали в АТО. Поїхав і оце недавно туди. Переписуємося”.
“Це перший мій малюнок, зроблений на коліні, сидячи на підвіконні у збірному пункті в обласному військовому комісаріаті в Черкасах. В одному невеликому приміщенні з двоповерховими ліжками збиралося більше сотні людей – і цей мурашник вражав. Усі в невизначенні: хто куди поїде служити, ще цивільні – а вже якоюсь мірою і військові, бо не можна виходить вільно. Провів там тиждень, поки не відправили на місце служби”.
“Ганжа. Він киянин, батько-адвокат його сам послав в армію, щоб там зробили з сина людину. Своєрідний – із нього насміхалися і незрозуміло було, як він це витримує. Але він актор, грав другорядні ролі в серіалах, ми дивилися їх навіть у YouTubе, тож можливо, це для нього було навіть як чергова роль”.
“Старшина, родом з Донбасу. Там народився, пішов на контракт. Був на фронті у “гарячих точка”. Розповідав, як бачив на свої очі, як наші танки з кулеметів псковських десантників в полі «розфігачили» в пух і прах. Артилерія накрила “зеленку”, де наша піхота була, ті подумали, шо йдуть добивать – пішли бравурно в атаку. А наші трохи обламали їх”.
Виставка армійських малюнків Дмитра Бур’яна відкрита 6 грудня до Дня Збройних Сил України в обласному Художньому музеї Черкас (Хрещатик, 259) і діятиме впродовж місяця.
