Підвищення голосу, заниження оцінок, зверхнє ставлення і навіть лайка. Цим грішить чимало педагогів. Нещодавно в Черкасах прогримів скандал через учительку англійської мови Наталію Макаренко. Досвідчений фахівець все ж знехтувала принципами відомого однофамільця – педагога Антона Макаренка. Натомість один із батьків добре знав права своєї дитини, тож виник конфлікт. Учительку звільнили, у школі триває колотнеча, школярку цькують. Ця історія – привід згадати про засади видатного педагога та вплив на дітей негативу від учителів.
Усебічний розвиток дітей Антон Семенович вбачав у поєднанні фізичного, розумового, морального, естетичного, трудового виховання. І міркував так: “Відповідальність перед дітьми – це відповідальність перед історією, бо сьогоднішні діти – це завтрашня історія, завтрашнє майбутнє людства”.
Пропонуємо добірку найпоширеніших “педагогічних” промахів. Про їх наслідки журналіст in.ck.ua розпитав у Вікторії Гуро, психолога, тренера “Майстерні дитячого лідерства” Центру розвитку сім’ї “I’M family”.
Підвищення голосу, крик
Від психолога: “Крик дорослих підсилює роздратування дитини, зростання гніву. У таких випадках можливі нервові зриви батьків, учителів, дітей. Якщо дитина не може відповісти криком на крик, навіть, якщо вона щось накоїла, то вона пригнічує в собі злість. Остання згодом може проявитися агресивною поведінкою: руйнуванням простору, заподіянням шкоди людям, одноліткам тощо. Також злість і гнів на дорослих, які підвищують голос на дитину, може викликати появу психосоматичних проблем, захворювань серцево-судинної системи, порушень роботи імунної системи і навіть психічні розлади. Криком можна перелякати дитину і спровокувати логоневроз. Крім того, дорослі, які кричать, навчають дитину боятися, а страх може викликати бажання ховати від дорослих свої емоції та почуття. У результаті цього діти стають жорстокими в дорослому віці.
Крик – це форма захисту від певних обставин чи людей. У критичних ситуаціях він допомагає врятувати життя, але в інших – це мова безвиході й страху перед обставинами. Коли дорослий зривається на крик перед дитиною, це говорить про його слабкість і невміння керувати своїми емоціями. Звичка підвищувати голос загалом руйнує людину і знищує особистість”.
За Макаренком: “Виховання дітей – легка справа, якщо вона робиться без нервів, на основі здорового, спокійного і веселого життя. Де виховання проходить без напруження – там воно вдається”.
Приниження, образи, зверхній тон розмови
Від психолога: “Через таку поведінку дитина вчиться не поважати інших, зокрема й дорослих. У неї формується неадекватна самооцінка, відбуваються порушення психіки. Можливий вибух емоцій, неконтрольована агресія, як самозахист. Публічне приниження гідності формує у дитини байдуже та жорстоке ставлення до себе та до оточуючих. На фізичному рівні таке спілкування може призвести до появи психосоматичного ожиріння чи цукрового діабету”.
За Макаренком: “Ваша поведінка – вирішальна річ. Не думайте, що виховуєте дитину лише тоді, коли з нею говорите, повчаєте її чи наказуєте їй. Ви виховуєте в кожен момент. Найменші зміни в тоні дитина помічає і відчуває, всі оберти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами”.”.
Байдуже, прохолодне ставлення
Від психолога: “Байдужість викликає байдужість. А ще – почуття образи. Байдужість дитина сприймає як нелюбов до себе, що своєю чергою викликає занижену самооцінку в майбутньому, невміння досягати успіху, надмірну аутоагресію, а це шлях до знищення психічного і фізичного здоров’я і дитини, і дорослого. Через прохолодність з боку педагогів можливі порушення поведінки в соціумі: дитина починає привертати увагу неадекватними діями. Усі ці переживання можуть призвести до захворювань на рак, цукровий діабет, викликати шкірні реакції тощо”.
За Макаренком: “Якомога більше вимог до людини, але водночас якомога більше і уваги до неї”.
Заниження оцінок, несправедливість
Від психолога: “У дитини формується неадекватне ставлення до вчителів, неповага, злість, байдужість та ігнорування людей. Діти, підлітки і навіть дошкільнята дуже добре розуміють поняття “справедливо/несправедливо”. Тому несправедливе чи необ’єктивне оцінювання з часом спровокує відсутність бажання навчатися взагалі, відразу до людей і світу”.
За Макаренком: “Якщо мало здібностей, то вимагати відмінного навчання не лише без сенсу, а й злочинно. Не можна змусити навчатися добре. Це може призвести до трагічних наслідків”.
Видатний педагог вважав, що навчити людину бути щасливою неможливо, але виховати її так, щоб вона почувалася щасливою, можна. Вікторія Гуро також наголошує, щоб діти в майбутньому були успішними та могли створити здорові сім’ї, які формують суспільство, варто думати про свою поведінку і форми вираження своїх бажань та емоцій. Крик, гнів, злість, образи – це неадекватна форма виховання, каже вона, це нелюбов до своїх же дітей, руйнування свого ж таки майбутнього. Якщо ми любимо себе, варто заборонити собі кричати і гніватися, а знайти інший спосіб спілкування з майбутніми дорослими.
Які закони захищають права дітей?
- Конституція України
- Сімейний Кодекс України
- Закон України “Про охорону дитинства”
- Конвенція ООН про права дитини
“Основний закон, що захищає права дитини, це Конвенція ООН про права дитини. Він “вирівнює” дітей у правах із дорослими, а відтак – і учнів зі вчителями. Адже через свій вік діти не можуть захищати себе самі, тому Конвенція і передбачає допомогу в цьому батьків, опікунів, служб у справах дітей, омбудсменів.
Протягом останнього року мені подали 4 звернення від батьків із районів області щодо приниження гідності їхніх дітей у школі. В одному з випадків мали місце жарти над дитиною як форма покарання. Із загальної кількості звернень “шкільні конфлікти” становлять усього 5%. Проте це показова цифра, яка свідчить про певну динаміку, адже раніше такі звернення траплялися раз на рік. За інформацією Секретаріату Уповноваженого з прав людини, така тенденція є наслідком більшої поінформованості батьків про права дітей і механізми їх захисту. Вважаю, що українці нарешті перестали боятися заявляти про дискримінацію. Насамперед тому, що знають, куди можна звернутися.
Конфлікти, які виникають у школах між учнями та педагогами, є системною проблемою. Основні її причини, на мою думку, відсутність реформи, низька заробітна плата вчителів та недостатнє застосування сучасних підходів до виховання, незнання законодавства, яке стосується прав дитини. Ставлення до дітей у школі базується на старій радянській моделі, за якою вчитель – головний, і має більше прав. І більшість педагогів працює “по накатаній”.
регіональний координатор зі зв’язків із громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Черкаській області
