viche.ck.ua
Нинішнього сухого і спекотного літа в криницях багатьох жителів Лисянки зникла вода, і вони з відрами, бутлями ринули до джерелець на березі Гнилого Тікича, кожне з яких має свою цікаву багатовікову історію…
На правому березі річки б’ють джерела з мінеральною водою, яка має високий вміст заліза. З історичних довідок відомо, що на початку 19 століття Лисянка перейшла у володіння до коронного гетьмана Польщі Францішека Ксаверія Браницького. Через певний час він продав селище Юзефу Моржковському, який відбудував маєток в Лисянці, що простояв аж до Коліївщини. У 1820 році поряд з маєтком побудували водолікарню, яка й отримала назву від своєї господині Юзефи Каролової “Карлсбад”. Вона назвала лисянську водолікарню за аналогією зі всесвітньовідомим курортом “Карлові Вари” у Чехії.
Відомий український письменник, поет, публіцист Пантелеймон Куліш, відпочиваючи у Лисянці, у своїх спогадах записав, що коли він важко захворів, то лікувався в багатьох місцях, але ніщо йому не допомагало. Аж доки не приїхав до Лисянки, де приймав цілющі ванни в “Карлсбаді” та позбавився своєї страшної недуги.
У своїх спогадах старожил Лисянки, Єген Лисенко говорив, що пам’ятає окремі епізоди колишньої водолікарні: “В лощині біля радонових джерел знаходилися ванни, де купалися і лікувалися польські вельможі. А в колишньому костьолі в ногах святого із гіпсу знаходилася ніша з водою з радонових джерел, якою люди лікували очі. Це був райський куточок, який природа створила для лікування і відпочинку людей”.
Подібні історичні місця збереглися і в інших урочищах Лисянки – “Калиновий кущ” та “Громова вода”. До цього часу збереглася криниця, в якій брав воду сам Тарас Шевченко. Ще за часів Радянського Союзу по генеральному плану розбудови райцентру під парк відпочинку було виділено місце в урочищі “Карлсбад”. Адже до революції 1917 року тут був дуже великий парк з багатовіковими деревами в три людських обхвати, обидві сторони якого через річку були з’єднані пішохідними містками.
Понад півстоліття тому виникла ідея будівництва санаторію на березі річки. Виготовлялася документація інформація про це потрапила в центральну пресу і багато листів надходило з різних куточків колишнього Радянського Союзу на адресу Лисянського райкому з проханням дати консультації про умови лікування в Лисянському санаторії. От тільки в той час, а це був 1963 рік, Лисянський район ліквідували і приєднали до Звенигородського. А вся документація зникла невідомо куди. Залишилися лише цілющі джерела, водою з яких можна було б лікувати хворих. І не потрібно їздити у Карлові Вари…
