Цими днями століття тому, 3–6 жовтня 1917 року, в Чигирині на Черкащині проходив з’їзд Вільного козацтва України.
Ураїнська революція 1917 – 1921 рр. дала поштовх народній ініціативі і створенню на Черкащині, як і в інших регіонах України, громадських об’єднань різного спрямування. Особливе місце серед них посідає Вільне козацтво, яке навесні 1917 року зародилося на Звенигородщині і завдяки підтримці населення швидко набуло поширення на Черкащині та в інших місцях України.
Делегати Всеукраїнського з’їзду Вільного козацтва у Чигирині. Жовтень 1917 року.
Восени 1917 року повідомлялося, що «в Уманському повіті уже організувалося 1700 вільних козаків». Загальні збори осередку Селянської спілки у селі Косенівка цього повіту 10 вересня 1917 року висловилися за те, щоб всі чоловіки та хлопці, вільні від військової служби влилися у Вільне козацтво.
На кінець 1917 року чисельність Вільного Козацтва на Звенигородщині за спогадами Ю. Тютюнника досягала 20 тисяч козаків. Найбільшими куренями були гусаківський, тарасівський, калниболотський, козацький.
Важливою подією загальноукраїнського значення, що відбулася 100 років тому на Черкащині, став Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва. Про це газета «Народна воля» повідомляла: «Від 3 до 6 жовтня в м. Чигирині (старій столиці України) відбувся Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва. Приїхало більш як 200 представників від 60 тисяч організованого Вільного козацтва з Київщини, Кубані, Чернігівщини, Катеринославщини, Полтавщини і Херсонщини… На з’їзді першим ділом обміркували і виправили статут Вільного козацтва, вироблений Генеральним військовим комітетом. Вибрали Генеральну раду Вільного козацтва з 12 людей, на чолі якої стоїть наказний отаман Скоропадський, потомок славного гетьмана.
Уродженець Черкащини Іван Полтавець-Остряниця – наказний отамана Вільного козацтва України (1917 – 1920 рр.)
Заступником його вибрано осавула Кубанського козацтва Полтавця, генеральним писарем обрано Кочубея. З привітаннями були послані телеграми Українській Центральній Раді і Генеральному Секретаріату. Постійне перебування Ради призначено в м. Білій Церкві на Київщині». Було засновано часопис «Вільний козак». Від Звенигородського коша до Генеральної ради увійшли: Гризло (м. Калниболото), Кищанський (м. Рижанівка), Шкільний (с. Гусакове).
Вільне козацтво стало першою в Україні народною міліційною організацією, яка підпорядковувалася Генеральному Секретарству внутрішніх справ Української Центральної Ради. Її головними структурними одиницями були сотні. До сотенної старшини входило 5 чоловік, кожна сотня мала свій прапор, канцелярію та бібліотеку.
З’їзд Вільного козацтва постановив «запропонувати Українській Центральній Раді негайно особим актом оголосить саму широку автономію України», оскільки російська демократія «ще не зрозуміла наших домагань», з’їзд висловив їй «глибоку догану» та прийняв рішення домагатись виведення російських військ з території України, «а на їх місце перевести українські частини, що перебувають в Росії».
Хоча головним завданням Вільного козацтва була боротьба із пограбуванням, насиллям і дезертирством та підтримка порядку у державі, внаслідок відсутності в Центральної Ради власних збройних сил під час більшовицького наступу козаки стали на захист незалежності України. Зокрема, козацькі загони, передусім Звенигородського коша, брали участь у розгромі більшовицьких військ в районі Сміли у січні 1918 року.
І після розформування у квітні 1918 року значна частина вільних козаків аж до 1923 року склала ядро повстансько-селянського руху проти радянської влади, входила до складу похідних груп Армії УНР Другого Зимового походу.
Почесний отаман Вільного козацтва Павло Скоропадський, другий справа (з шаблею – Іван Полтавець-Остряниця). Київ. 1918 рік.
Проведення 100 років у Чигирині з’їзду Вільного козацтва мало важливе значення для його організаційного зміцнення. А саме виникнення Вільного козацтва було проявом національної свідомості і народної ініціативи. Мужність і героїзм вільних козаків надихали на боротьбу наступні покоління українців.
Василь Мельниченко, голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професор Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького
