Проведений у Тальнівському НВК загальноосвітня школа №1-гімназія урок пам’яті «Великий поборник правди», присвячений 80-й річниці від дня народження Героя України В’ячеслава Чорновола, став визначною подією в житті району. До його організації долучилися не лише керівники, учителі та учні навчального закладу, а й працівники районного будинку культури та центральної бібліотеки, пише видання “Вісті Черкащини”.
Гостями заходу були син політика Тарас Чорновіл та сестра, колишня учителька цієї школи Валентина Максимівна Чорновіл.
Перед початком заходу у школі святковий настрій. Майже всі учні у вишиванках. На сцені актового залу – державні прапори, портрети політика і напис «Вартовий Української держави». Біля сцени гарно підготовлена виставка літератури та публіцистика. Деякі з книг підписані особисто В’ячеславом Максимовичем та Валентиною Максимівною. Особливе місце – десятитомнику творів Чорновола та спогадам про нього.
Ведуча першим до слова запрошує директора школи Володимира Нерубайського:
– В’ячеслав Чорновіл спільно із своїми побратимами вивів українців з радянської імперії силою слова, власної самопожертви, таланту публіциста й оратора. Він повів за собою мільйони, які хотіли бачити його президентом. Не судилося… Тим гірше для нас. Шлях до прозріння став довшим у часі, та він буде пройдений неминуче за його дороговказом. За те Україна його не забуде ніколи, бо він, як зоря, світив їй за життя… Він там попереду Небесної Сотні, бо й Сотня ота була б неможливою без нього, без його слова і його прикладу.
Володимир Артемович згадав, як, балотуючись на посаду президента України, В’ячеслав Чорновіл у жовтні 1991 року зустрівся із тальнівцями у районному будинку культури. Доступний у спілкуванні, відразу викликав у земляків довіру. У одній із записок, поданих кандидату в президенти, йшлося про те, що в залі присутня жінка, яка жила у родині Чорноволів і бавила старшого брата В’ячеслава Бориса. Це була Федора Омелянівна Рейда із Шаулихи, яка справді дівчиною-сиротою жила в родині Чорноволів, коли ті вчителювали у її селі. Вона навіть заміж виходила з цієї сім’ї. Політик і бабуся обнялися на сцені, як рідні люди. Несподівана зустріч зблизила зал з Чорноволом.
Цього дня згадували і Єрки, де народився політик, і Вільховець, і Гусакове, і інші міста та села нашого краю, пов’язані з життям і діяльністю політика. А особливо Тальне – місто в якому після численних поневірянь знайшла роботу Валентина Максимівна Чорновіл.
– Наша родина тісно пов’язана із Тальнівщиною. У 30-х роках на території першої школи жив батьків брат Петро Йосипович Чорновіл, який потім працював у Уманській наросвіті і був репресованим, – розпочала свій виступ Валентина Максимівна. Розповідає про батьківське вчителювання у Шаулисі і про Федору Рейду. Потім жартома каже: – Ну а далі з’явилася я на ваші голови у 70-і роки у Тальнівській школі №1. З’явилася випадково – рік була без роботи.
Валентина Максимівна розповіла про свої поневіряння перед приїздом у Тальне. Знаючи про політичну діяльність брата, десь їй відверто відмовляли у роботі, десь створювали несприятливі умови. «Таким чином, мені в найглухішому селі на Звенигородщині не було роботи», – каже Валентина Максимівна. На Тальнівщині не надали значення прізвищу, а звернули увагу на освіту учительки і на те, що вона маленька, тендітна приїхала доглядати старих, хворих батьків. Звичайно потім керівництву освіти влетіло. Їй ставили розклад так, щоб незручно було добиратися і щоб щодня була на роботі. Знайшлися й ті, хто повідомляв у КГБ про кожне слово, сказане Валентиною Максимівною. У неї не було стола в учительській. Але вона жила родиною та учнями. Саме на її уроках вони вперше почули про заборонених у той час Ліну Костенко, Василя Симоненка, інших велетів духу. Майже всі її учні відвідували факультативи з мови і літератури. Після яких багато-хто з дітей добирався додому в село, як власне і учителька, яка мешкала у батьківській хаті за 20 кілометрів у Вільховці.
Валентина Максимівна Чорновіл ні про що не шкодує. Вона й досі підтримує стосунки із найвірнішими друзями-колегами, яким довіряє ще з тих страшних часів, а особливо з присутньою в залі Людмилою Антонівною Сухонос. А ще Валентині Максимівні часто телефонують колишні учні.
Валентина Чорновіл була тісно духовно пов’язана з братом. Вони підтримували один одного у всьому. Дякуючи її титанічній праці і зявилося десятитомне видання його творчої спадщини. Зараз Валентина Максимівна працює над укладанням бібліографії про брата.
Своїми спогадами про батька поділився і син політика Тарас Чорновіл.
– Я не так часто ділюся спогадами про батька, можливо, тому, що не так багато чого є особистого. Фактично всього того, що має більшість із вас із своїми батьками і дітьми, у мене не було. В основному, батьків образ був створений мамою і листами.
Тарас В’ячеславович навів декілька моментів із батьківської педагогіки:
– Я в школі був страшенне ледащо. Писав як попало, з помилками. Для мене було нормально пропустити уроки. Батькові ж листи були написані каліграфічно. Він надавав їм особливого значення. Саме в одному з таких листів він виписав усі мої помилки. Це було дійсно соромно. І другий момент – це вже урок не від батька, а від мами, яка мені дуже мудро пояснила, чому я не можу себе погано поводити: ти знаєш де твій батько, ти знаєш як йому важко, ти навіть не уявляєш, що він переживе, коли цей твій щоденник із незадовільною поведінкою і двійками візьмуть кагебісти і будуть тикати йому в обличчя, мовляв, ти тут за Україну сидиш, а твій син там поплив за течією. Це неабияк подіяло. За що я вдячний батькам.
Тарас Чорновіл детально зупинився на неперервності боротьби за Незалежність України та ролі батька і його побратимів у цьому. В’ячеслав Чорновіл бачив майбутнє за «політичною нацією», тому син називає його енциклопедистом в умінні творити державність.
На завершення Тарас Чорновіл поділився планами про відкриття у Вільховці нового експозиційного приміщення.
Ну а захід тривав і тривав. Композиційно він був побудований так, що час не відчувався. Виступи супроводжувалися показом фрагментів з документальних фільмів про життя видатного борця за незалежність України, читали уривки з листів Чорновола до рідних і друзів, які він писав, перебуваючи на засланні. А ще звучали тематичні пісні та національний гімн у виконанні Тетяни Вовк, Лідії Тицькун, Людмили Костенко, Ніни Романченко, чоловічого тріо у складі Володимира Нерубайського, Володимира Тарана, Леонтія Смолявського та учениць – Анни Березовської, Тетяни Волової, Юлії Погосян, Валентини Загородньої, Олесі Манько. Поезію присвячену В’ячеславу Чорноволу продекламували Богдан Сагало, Максим Данько, Ольга Гребенюк, Анастасія Слюсар, Руслана Полозюк.
Завершився захід виконанням духовного гімну «Боже великий, єдиний, нам Україну храни», який всі учасники слухали стоячи.
