Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну…»
Написаний чорнилом рукопис цього вірша Василя Симоненка, датований 1955 роком, з’явився в робочому кабінеті-музеї поета, що в редакції газети «Черкаський край» в обласному центрі по вулиці Хрещатик, 251.
Матеріал цей, розповідає провідний науковий співробітник Черкаського обласного краєзнавчого музею, заслужений працівник культури України Тетяна Кайдалова, поповнив експозицію про Василя Симоненка як про журналіста й письменника. Тут і його списаний олівцем (у нього багато записів саме олівцем) зошит з рукописами поезій та щоденник планірок у редакції газети «Молодь Черкащини», де є його замітки як оглядача. І штрихи до того, як працював з молодими літераторами: так, з’явився лист 1962 року, де завідувач газети «Молодь Черкащини» Василь Симоненко звертається до початківця (а нині відомого письменника) Івана Дробного з приводу того, які його вірші редакція взяла до публікації. Гості робочого кабінету Василя Симоненка можуть також на власні очі побачити відповідь видавництва «Дніпро» на звернення ініціаторів (на жаль, сьогодні важко встановити, хто тоді, у 1970, був серед них), які просили видати збірник спогадів про Василя Симоненка. На що була офіційна відповідь: «… За традицією ми видаємо спогади тільки про письменників-класиків, творчість яких ґрунтовно вивчається в середній школі». Тепер він вивчається, а тоді 15 років був замовчуваний.
Навіть для фахівців, які вивчають творчість Василя Симоненка, це фото 40-их років — відкриття: Василько з дідом Федором на сільському подвір’ї. З’явилася в експозиції і світлина, на якій — члени київського клубу творчої молоді «Сучасник» на Чернечій горі, серед них Василь Симоненко та Алла Горська.
Як повідомляє Тетяна Кайдалова, зараз у кабінеті-музеї готують виставку «Вони працювали з Василем Симоненком» про Петра Жука, Євгена Гольцева, Григорія Суховершка, Леоніда Рябіщука й інших його колег по перу.
