facebook.com/olga.berdnic
На фото – моя прабабця Оксана. Поряд – її двоюрідний брат Андрій Головко, відомий український письменник, лауреат Шевченківської премії, орденоносець. Про те, що Андрій був убивцею і психопатом, тоді в Кам’янці знали всі. Що він застрелив у 1925-му дружину й маленьку доньку, а потім став “видатним письменником”, писав про владу і йому все пробачили, говорили пошепки.
У березні 1932-го за його сприяння мою бабу Оксану, її чоловіка Якова та двох їхніх малих дітей “розкуркулили”- загнали в товарняк і повезли, як скотину, на Сибір. Діда – у Магадан, і про нього ніхто більше не чув.
За розповідями, історія була така. У батька Андрія і бабиного батька (рідних братів) був спір за батьківську хату. В ній тоді жила моя прабаба Оксана з родиною. А Андрій тоді вже жив у Харкові, був чи не головою Спілки письменників. Але був впливовим дуже. От він і вирішив питання просто. Їх “розкуркулили” , все майно реквізували, хату забрали. Баба з дітьми відмотала 20 років на поселенні під Новосибірськом, повернулася після війни.
Хата, до речі, згоріла.
Прожила баба Оксана 93 роки. Андрій Головко помер у Києві в 1972 році, з 1979-го існує літературна премія його імені. А коли я вивчала в школі роман “Бур’ян”, батьки багатозначно переглядалися.
Ольга Отнякіна-Бердник, заслужена майстриня народної творчості
