Міф про “парламентську республіку” в Україні.
Актуальність.
Є така українська традиція у нашої влади:
щойно завершується час їх владних повноважень й треба аби звітувати та перемагати на нових виборах або йти геть,
так тут і починаються розмови про потребу творення рятівної парламентської республіки в Україні.
ua.korrespondent.net
Теорія.
Як відомо, головною ознакою парламентських республік є те, що главою виконавчої влади є прем”єр-міністр чи канцлер. Президент, який зазвичай, обирається парламентом або спеціальної колегією, є лише главою держави і має відповідно представницькі функції. Отож, уряд несе політичну відповідальність перед парламентом, а не президентом.
Держави: Німеччина,Італія, Португалія, Австрія..
Правий та фактичний статус форми державного правління в сучасній Україні.
За головними ознаками та розподілом повноважень інститутів влади сучасна Україна – держава із парламентсько-президенською формою правління.
Інституційно та фактично маємо президентську з елементами президентсько-парламентської республіку.
Суспільні настрої.
Історично українці ідеалізують роль Президента та своє право на його безпосереднє обрання. Це головна – світоглядна і політична проблема переходу до чисто парламентської моделі. Як пояснити 75-85 відсоткам українців які вважають принциповим обирати Президента своєї країни, що у “демократичній державі” ( згідно преамбули та статті 1 Конституції) у них це право заберуть?!
Не меншою проблемою є фантастична недовіра до Верховної Ради України, яку народ оціняє як непрофесійну і корумповану.
Біда ще й в тому, що нинішнє зібрання депутатів, які у більшості випадків є людьми випадковими, а то й негідниками, пристосуванцями чи багатіями, які купили у виборців округу чи лідерів партії свої мандати та не має жодного відношення до такого інституту як “ПАРЛАМЕНТ”!
Як діяти.
Правильний і виправданим алгоритмом політичних дій має бути УЗАКОНЕННЯ НА ПРАКТИЦІ ПАРЛАМЕНТСЬКО-ПРЕЗИДЕНСЬКОЇ МОДЕЛІ.
Для цього потрібно, щонайменше:
– унормувати діяльність УРЯДОВОЇ, не ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ більшості – коаліції та відповідно урядової опозиції ( внести відповідні розділи до Регламенту та зміни до Законів);
– формування нормативних передумов для творення кадрової системи виконавчої влади і інтересах Уряду, а не Президента, оскільки саме уряд спільно з парламентом несуть відповідальність за соціально-економічну діяльність влади;
– перетворення пострадянської моделі Верховної Ради на Парламент шляхом зміни виборчого законодавства та виконання рішень Всеукраїнського Референдуму 2000 року щодо обмеження депутатської недоторканності та зменшення чисельності до 300;
– схвалення Закону “Про спеціальні слідчі комісії…” для посилення парламентського контролю та створення правових передумов для імпічменту президента….
Висновки.
У нинішньому вже традиційному протистоянні по лінії Президент-Уряд-Парламент Конституція не винна.
І вкотре її змінювати не потрібно.
Необхідно врешті узаконити конституційно передбачену ПАРЛАМЕНТСЬКУ-ПРЕЗИДЕНТСЬКУ МОДЕЛЬ в Україні й ПОЖИТИ ВСІМ структурам державної та місцевої влади і суспільству за її приписами бодай 5-річний термін!
Микола Томенко, голова політичної партії “Громадський рух “Рідна країна”, допис у фейсбуку
