Тепер про тривожність. Теж нашу дівчачо-жіночу тривожність. Не про оту ситуативну, що щось трапилося, злякалися і переживаємо. Ні, про базальну або постійну.
Я не буду давати науковий глибинний аналіз цієї проблеми, всі мої публікації є у вільному доступі на Google Academy і дві дисертації також доступні. Колегам можуть бути цікавішими ті тексти.
Тут більш простими словами про складні речі. Базальна тривога – та, яка майже постійно присутня у жінок. “Ой, щось має статися! Ой, не може бути так добре! Ой, не смійся так голосно, бо будеш плакати! Ой, а раптом…”. Ряд безкінечний.
Цікавий момент в тому, що у чоловіків майже не буває високого рівня тривожності. Це не мої дослідження, я їх знайшла у колег-науковців. Але, я майже років 10 проводжу зі студентами тестові методики на тривожність, у всіх дівчат – середній, високий, у хлопців – низький, середній. Бувають одиничні випадки навпаки, але одиничні.
Проводила з вчителями – у жінок – середній, високий.
Значить, все-таки жінки, цікаво, да?
Моя подруга приїхала колись з Америки і каже: “А ти знаєш, що це лише у слов’янських жінок така тривожність, у західних немає, там все спокійніше”.
Стало ще цікавіше.
Перечитавши масу літератури знаходжу дуже цікаве пояснення. Мені воно, як-то кажуть, лягло. Бо я його бачу скрізь.
Якщо взяти нашу історію, то фактично не було жодного покоління зі стабільним життям. Спокійним, стабільним. Про розквіт мова навіть не йде. У нас були війни, революції, розкуркулення, голодомори, війни, репресії, кризи, революції, війни. Візьміть хоча б останні сто років, можете взяти двісті, захопивши ще й кріпосне право. Як весь цей період почувала себе жінка? Котра народжувала дітей, відправляла чоловіка на війну, важко працювала, сама піднімала дітей, лікувала їх, шукала ім їжу, зігрівала, рятувала тощо. Я не думаю, що ім було знайоме поняття релаксу чи спокою. А ми з вами – доньки цих матерів, бабусь, прабабусь.
Тривога за виживання передається на всіх генно-несвідомих рівнях.
Інстинкт самозбереження, інстинкт продовження роду є значним, у жінок особливо. Ми виношуємо і народжуємо. Чому під час війн завжди більша народжуваність? Інстинкти відчувають загрозу і включається механізм самозбереження. Таким чином, людство вберігає себе від самознищення.
Трохи відволіклись. Але ж від цього нікуди не втечеш. Можливо тому, ми й досі так любимо курорти, де “все включено” і над нами всі посміюються, та й ми також? Бо, коли є їжа в достатку, наше несвідоме з інстинктами самозбереження заспокоюється: все добре, ми живемо. І наша жіноча тривожність затихає на таких відпочинках: виживемо, можна розслабитися.
Хоча, не завжди. Мені здається, лише наша слав‘янська жінка тягне на курот мішок ліків, а коли з дитиною, то два. Бо те, що є медична страховка, що скрізь люди і все буде добре, на наших жінок не діє. Тривога, що щось станеться і ти сама маєш з цим впоратися залишається. Ну, і що приховувати, ми всі лікарі, особливо ті, у кого діти. Жоден європейський терапевт не зробить такі точні призначення як наша жінка, особливо мама. Бо ми не довіряємо нікому. Ми тривожимось.
Пам‘ятаю, як моя подруга лише починала жити в Америці, її батьки по скайпу просили показати, що у неї в холодильнику. І коли вони бачили, що він пустий, там лише йогурт, у них була паніка. Переконання, що внизу цілодобовий супермаркет і що, зараз все можна купити, не спрацьовували. Холодильник має бути повний, тоді спокійно. Інакше, тривожимось.
Ми ще так і не навчилися відпускати своїх дітей спокійно гуляти без “одягни шапку, куди ти йдеш, з ким, ти в цьому замерзнеш, тобі в цьому буде жарко, це не їж, то не пий і т.д.”, бо тривога поколінь наших жінок ще й досі в нас сидить. І хтозна скільки буде сидіти.
Якщо все навколо добре, жінка придумає собі тривогу.
Пам‘ятаю, як ще я вчилася у школі і постійно лякали людей кінцем світу, армагедоном, таким страшним словом. У нас була сусідка, котра щоразу збирала всі свої кришталі в мішок (а там було що збирати) і заносила у підвал. Через три дні фальшивої тривоги, виймала. Так, разів п‘ять. І переживала страшенно. Я тільки тепер задумалася, ну, от якби реально Армагедон? От вижила б вона і що далі? Зруйнована планета: вилазить з підвалу вона і мішок з кришталем. Як ото з мультфільму: робот Воллі і тарган, і маса сміття) а у неї кришталь.
Але! Головне це розуміти і зміщувати акценти тривоги з наших близьких на саму тривогу. Розуміти, що так ми влаштовані, нічого поганого не трапиться, якщо ми не будемо туди спрямовувати всю нашу невротичну жіночу енергію. Врешті решт, якщо щось і має бути, то від того, що ми переживаємо, меншим воно не стане.
І тривога сама по собі не дівається. Вона нейтралізується діями, активністю.
Щось треба робити, переключатися. Моя тривога виливається у в‘язання і гарні светри з аранами; можна малювати, писати, вишивати, прибирати, все що завгодно. Аби прибрати себе від об‘єкта нашої тривоги. Сьогоднішня тенденція до йоги і медитації – взагалі прекрасна річ. Одним словом, робимо все, щоб ми себе добре почували, бо самопочуття наступного покоління залежить від нас сьогодні.
Інна Лук’янець, кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри педагогіки і психології Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, допис у фейсбуку
