Відомостей про початкову освіту селянських дітей в Чигиринському повіті в архівних документах не знаходимо принаймні до 1840 р. Незабаром в найбiльших селах i мiстечках повiту парафiяльнi школи Палатою Державного Майна було реорганiзовано в першорозряднi прихідські училища, навчання в яких тривало два роки. До шкiльної програми училищ даного типу були включені предмети: Закон Божий, росiйська граматика, арифметика, лiчба на рахiвницi, калiграфiя. З переведенням селян Чигириського повіту 1844 р. на земельно-оброчне становище, ситуація з поширенням освіти суттєво покращилася.
У фондах НІКЗ “Чигирин” зберігається унікальна колекція шкільних підручників ХІХ-першої чверті ХХ ст.
Проте докорінно зміни в шкільництві стали відбуватися лише зі скасуванням кріпосного права.
Відтоді парафіяльна освіта стала розвиватися постійним руслом – з запровадженням сталої мережі з окремо виділеними приміщеннями та призначеними наставниками за спеціальною програмою. В 1862-1863 рр. було започатковано шкільну освіту в більшості населених пунктів Чигиринського повіту, де до цього часу ще не було церковно-прихідських шкіл. В школах цього типу навчалися початковiй грамотi, читанню та букварю дiти вiком до 10 рокiв. Заняття проводилися в спецiально обладнаних селянських хатах, iнколи в будинках чи квартирах священикiв. Розпорядок дня i в школах, i в училищах спiвпадав: з 8 до 12 години “пополуночи”, з 2 до 4 години “пополудни”. Дiвчатка навчалися лише читанню та букварю i, як зазначено в Вiдомостi про учнiв училища, “надежда на успех есть”.
Проте здобутки сільських школярів оцінювалися досить умовно. Єдиної системи оцінювання не існувало. У відповідності з навчальними здобутками, школярі могли навчатися “не худо”, “ порядочно”, “хорошо” тощо. Навчання проводилося не зовсім зрозумілою для учнів російською мовою. Навчальний рік тривав в середньому всього три місяці і 17 днів.
Навчальний рік розпочинався з 1 жовтня – по завершенні осіннього циклу польових робіт, у якому були задіяні учні.
Кінець навчального року був підпорядкований початку весняно-польових робіт і припадав на 1 квітня. Навчання не проводилися під час великих релігійних свят. Зокрема, своєрідні канікули школярі отримували протягом всього Великоднього тижня. Під час Великого посту періодично припинялися заняття, щоб вчителі та учні мали можливість безперешкодно поговіти.
Обов’язковою була участь учнів у виконанні церковних обрядів, що відігравало позитивну роль у вихованні набожності, шанобливого відношення до релігійних традицій і не могло не відбитися на формуванні моральних цінностей, які були по суті досить визначальними в селянському середовищі.
Згідно програми передбачався шестиденний навчальний тиждень. Тижневе навантаження становило 30 годин. Вироблено усталений розпорядок навчального дня, який зазвичай розпочинався з ранкової молитви. Далі передбачалися уроки Закону Божого або арифметики, російської мови. Перевага надавалася Закону Божому та російській мові, вивченню яких відводилося сім тижневих годин. Протягом всього навчання в школі учні освоювали церковно-слов’янську граматику.
Позитивний вплив церковно-парафіяльної освіти проявлявся не лише в тому, що селянські діти оволодівали початковими премудростями основ наук – в них формувалися християнські морально-етичні норми, правила поведінки в суспільстві.
У той час, коли наставниками церковно-прихідських шкіл були священики – здебільшого високоосвічені як на той час люди, міністерські школи потерпали від браку кваліфікованих педагогічних кадрів. Проте із зростанням популярності початкової шкільної освіти, а відповідно і з збільшенням кількості учнів, проблема з забезпеченням шкіл викладачами ще більше загострилася. Адже можливості священослужителів не були безмежними, і окрім навчання школярів на них покладалося чимало обов’язків, виконання яких потребувало суттєвих витрат часу і прикладання життєвих зусиль. Тому до навчання дітей досить частом залучалися випадкові люди, назвати яких освіченими можна доволі умовно. З «Відомості про церковно-прихідські училища Київської єпархії Чигиринського повіту по першому благочинному округу» за перше півріччя 1883 р. довідуємося, що в першій міській гімназії викладає 38-річний солдатський син М.Горшков, в другій – 19-річний дворянин В.Вірський, який закінчив курси трикласного училища м. Кобеляків Полтавської губернії. Серед учителів сільських шкіл округу були унтер-офіцер, син священика, колишній солдат, звільнений у запас тощо. Що можна було говорити про належний рівень навчання, якщо в графі «полученные знания» навпроти частини вчителів стояв запис «воинская служба».
Циркуляром 1906 р. парафiяльнi школи, що становили 80% цих закладiв, було передано у вiдання земств.
Окрiм Закону Божого, елементарної грамоти, арифметики, читання й церковного спiву, було запроваджено вивчення iсторiї та географiї.
Невдовзі після лютневих подій 1917 р. згідно наказу Тимчасового уряду початкові школи духовного відомства перейшли під юрисдикцію міністерства народної освіти, отримавши статус трудових шкіл. Та в вирі подальших історичних подій невдовзі взагалі припинили своє існування.
Перед системою народної освіти, що відродилася через кілька років, новою владою виставлялися вже зовсім інші пріоритети…
За час свого функціонування церковно-прихідські школи, попри притаманну їм непослідовність і недосконалість, гідно виконували свою просвітницьку місію. Надали змогу тисячам селянських дітей отримати початкову освіту, яка, без сумніву, суттєво вплинула в майбутньому на якість їх життя.
Надія Кукса, завідувачка відділом “Суботівський історичний музей” Національного історико-культурного заповідника “Чигирин”
